Працювали 12 павільйонів. Представили роботи митців з 20 країн. У розкладі було понад півтисячі подій. Темою стало мистецтво війни, миру і любові.

— "Війна триває" — пише Оксана Забужко три роки тому. Ми всі дивуємось, яка ж війна? Все ж чудово, у нас толерантне демократичне суспільство. А тепер розуміємо: щось ми проморгали. І що, можливо, посиливши пропаганду, мали б зовсім іншу історію, — каже 37-річна Тетяна Трофименко, харківський літературний критик, 25 вересня на дискусії "Пропаганда й культура".

— Немає сенсу аналізувати, хто краще писав про війну — Ремарк чи Григір Тютюнник, — продовжує Трофименко. — У Харківському літературному музеї ми створювали виставку про війну. Робили опитування, чиї твори найбільше вразили. На першому місці був Ремарк. І знаєте що? Ніхто не ходить на цю виставку. Молодь віддає перевагу, щоб у садку з гітарою посидіти, ніж слухати чьос.

Учасниці дискусії обговорюють, які книжки треба передавати на Донбас. Найчастіше військові просять поезію — Василя Стуса, Василя Симоненка та Ліну Костенко. Також історичну літературу й публіцистику.

— Професійний письменник у нас один. Це, як відомо, Андрій Кокотюха, — розповідає Тетяна Трофименко. — Це людина, яка може поставити собі мету написати роман на таку-то тему, розділити тисячі знаків на кількість днів — і зробити це. Про Майдан він уже роман написав. Прямо скажемо, книжка не вражає. Це не та література, що вибиває з колії й викликає сльози. Зараз бачимо якийсь надреалізм у літературі. А от художності дуже бракує. Добре, коли є документальні збірки. Але домогосподарка, яка хоче отримати емоції, читатиме "Маріупольський процес" Галини Вдовиченко. Там ці події пов´язані з більшою мірою художності. Цей варіант зрозумілий пересічному читачеві.

Ми багато надій покладаємо на тих, хто прийде з фронту. Що вони спочатку розстріляють президента й Верховну Раду, а потім напишуть великий роман. Можливо, не роман, але вірші ми отримуємо звідти якісні. Це велика біда, що в письменників бракує досвіду поза сферами їхнього життя. Тому ми постійно отримуємо величенькі оповідання чи романчики з життя інтелектуала, який у гіршому разі закінчив український філфак, у кращому — попрацював на заправці. Не переконують їхні твори. А фронтовий досвід, нехай він буде травматичний, але це підштовхне до створення чогось нового й правдивого. Принаймні з Артемом Чехом я на це сподіваюсь.

Долучитися до дискусії мали прозаїк Василь Шкляр і драматург Богдан Жолдак. Але на подію не прийшли.

Олександра ВАСИЛЬЄВА