Письменник зізнається, що жіночі образи досліджувати у творах йому найцікавіше. А головну героїню роману "Країна гіркої ніжності" Володимир Лис назвав найулюбленішою з усіх його героїнь.

Володимир Лис: Це книжка про три жіночі долі на тлі бурхливого ХХ століття. Найстарша з них, Даздраперма, представниця покоління, яке зазнало сталінських репресій. Її донька Віталія представляє радянський період. Наймолодша - онучка Даздраперми Олеся - дівчина, чий характер формується вже у новітній історії України, зокрема, під час Помаранчевої революції.

Проте політичні події у романі – це тло, насправді я хотів показати порухи людської душі, протистояння світові, що оточував кожну з них, і те, як усі троє змінювалися під впливом подій, у тому числі історичних.

ВВС Україна: Чи багато реальних історій у цьому романі? Передусім, звісно, цікавить Даздраперма, долю якої ви простежуєте із 10-річного віку до 77 років.

В.Л.: Історія Дази створена автором. Немає конкретної людини, яка стала прообразом цієї героїні роману. Проте вона увібрала фрагменти життів різних жінок того часу.

Поштовхом до створення цього образу стала, однак, реальна історія, яку мені розповіли: про те, як молода медсестра, спочатку залякана розповідями про "бандерівців", приїхала працювати на Волинь і допомагала воякам УПА.

Справді, у книжці доля Дази простежується з того часу, як їй було 10 років. Вона була донькою члена ЦК партії, якого репресували, а дівчинку відправили до інтернату для дітей "ворогів народу".

Таке ім´я – Даздраперма, від скороченого "Да здравствует Первое мая!", згідно із переписом населення 1939 року, мали понад 700 жінок. І мені було цікаво досліджувати, як складалася доля однієї із них.

Але першим поштовхом до написання книги стали відвідини колонії для рецидивістів, коли я як журналіст збирав інформацію про перебіг виборів 1999 року. Там мені розповіли зворушливу історію про дівчину, яка приїхала за злочинцем-рецидивістом і десять років жила поряд з колонією, поки він відбував покарання. Ця історія допомогла мені створити образ Віталії, доньки Даздраперми.

Олеся – це образ молодої дівчини, студентки, яка також, мабуть, уособлює у собі усі риси сучасної молоді. А ще я прагнув показати, як можуть складатися стосунки тих, хто покохав один одного під час революції.

Але найголовніше у цій книзі, як на мене, це переплетіння доль трьох жінок, їхні непрості стосунки.

ВВС Україна: Чому, вмонтовуючи долі жінок в історичні події, ви вирішили серед цих подій показати саме "помаранчеву революцію", а не якісь інші події, на які багата українська сучасна історія?

В.Л.: Образ Олесі менш складний, ніж її бабусі і матері. Головне, що я хотів показати - як молода людина намагалася себе змінити, перетворитися на господаря життя, як хотіла змусити полюбити себе. І що з того виходить. А взагалі у романі помаранчевої революції мало, лише кілька фрагментів, та й то, пов´язаних із хлопцем, який там жив у наметах і з яким познайомилася героїня.

ВВС Україна: Доводилося читати, що книга мала називатися по-іншому, а не "Країна гіркої ніжності". Чому все ж ця назва?

В.Л.: Так, я схилявся до назви "Даздраперма", проте видавці переконали мене, що потрібна інша назва.

У романі є ще одна дівчинка, подруга Дази в інтернаті, теж донька "ворогів народу", Санторина. Вона вигадала у своїй уяві "країну ніжності" - аби "жити" у ній, бо так легше було терпіти приниження і біль. Але ця країна, як і вся історія України – з гіркотою, тому в кінцевому рахунку назва книжки саме така.

ВВС Україна: Ви не думали про те, що ваш інтригуючий за сюжетом роман - це чудовий матеріал для телесеріалу?

В.Л.: Раніше лунали пропозиції екранізувати інший роман, але не хочу про це говорити, аби не наврочити. До того ж, я спокійно до цього ставлюся, оскільки розумію, що екранізація, фільм – це вже буде зовсім інший твір, ніж є у мене.

ВВС Україна: Коли читала роман, мене не полишала думка, що ви намагалися показати, що ці три жінки могли прожити зовсім інше життя…

В.Л.: Так, звісно, могли. Але я думаю, що не треба шкодувати за цим. Доля – це, власне кажучи, сума наших вчинків, помилок, нашого вибору. І це все вкладається у поняття долі.

Але якщо ми живемо, ми весь час вибираємо, помиляємося, робимо кроки саме такі, а не інакші. І це й є творення власної долі.

Даздраперма теж свою долю створила. Вона навіть маленькою опиралася тій системі, у якій довелося жити. І вона ставала іншою. Людське в ній перемагало ідеологічні догми, які у її маленьку голівку намагалися втовкмачити слуги тієї системи.

І все людське, людяне мусить переважити в житті кожної людини. Як це вийшло у романі – це вже інше питання, не мені судити.

Світлана Дорош