Олексій Чупа – письменник з Макіївки, який, як прийнято зараз говорити, "засвітився" минулого року. Літераторів та критиків дивував той факт, що пише він українською мовою. Дійсно, це ж такий парадокс – україномовний письменник в Україні, точніше в її східній частині. Якщо перша риса не містить нічого надприроднього, то друга є вже більш цікавою.

Чупа – це той, хто презентує Донбас таким, яким він був до війни. З чим в українця він зазвичай асоціюється? У більшості – з фразою "Донбасс порожняк не гонит". Проте навіть не географічному походженні Чупи його особливість. У передмові до "Акваріуму" Ростислав Семків розшифрував прізвище "Чупа" так: чорнуха, ужаси, пофігізм та антиутопія. І дійсно – родзинка Олексія – зображувати реальність, якою б жахливою, страшною та огидною вона не була.

Головний герой "Акваріума" – Шенколюк. Радянська людина, яка разом із дружиною живе у найвіддаленішому районі міста. Подружнє життя у них не складається. Одного дня Шенколюк знаходить рюкзак із редуктином – речовиною, яка зменшує людину та робить її нездатною мислити. Препарат випробовує на дружині. Далі виходить на полювання. Серед його жертв – футбольні фанати, випадкові перехожі та знайомі. Усі вони після уколу редуктину перетворюються на "жучків" (так Шенколюк називає жителів акваріуму).

Головна особливість книги не в тому, що Чупа поставив за мету показати божевільного правителя, а в тому, як він це робить. Проста та зрозуміла аналогія акваріуму з українським суспільством, над яким божевільний володар експериментує, знущається і цим розважає та утверджує себе. Читаючи книгу весь час повторюєш собі одне питання: "Що за маніяк?".

Незвичайна побудова книги – її додатковий плюс. Молодий хлопець щойно переселився до нової квартири. Купив собі декілька касет, а на одній із них виявився запис розповіді Шенколюка, який і покладено в основу "Акваріуму".

Нова форма подачі сюжету – це своєрідна революція в українській літературі. Подібні експерименти зі способом розповіді зустрічаємо також у "Месопотамії" Сергія Жадана, де окремі історії пов´язані між собою лише випадковими героями, які опиняються у тій чи іншій оповіді. Чупа подає читачеві новий формат. Зокрема, так було з книгами "Казки мого бомбосховища", "Бомжі Донбасу". "Акваріум" - типова книга у нетиповому форматі.

Написана вона ще в 2011 році. За словами автора, тоді він зображав більше Олександра Лукашенка, аніж Віктора Януковича. Після виборів у Білорусії 2010-го письменник мав відчуття того, що Янукович може зробити з Україною так само, як вчиняє Лукашенко у сусідній країні.

Тому в "Акваріумі" Шенколюк – божевільний, який спостерігає за "жучками", годує їх, проте не дає жодного шансу на неконтрольовану ним дію.

Він втішається від влади над жителями акваріуму. Вся його увага зосереджена лише на них. Через це не помічає, як змінюється місто.

СРСР розвалюється, проте радянська ментальність все ще лишається у Шенколюкові. Він обмежує своє життя у будинку кількома кімнатами, не цікавиться новинами, не спілкується з людьми. Для нього існує лише він та його влада. Під час першого протесту "жучків" із задоволенням розчавлює протестанта. Далі вбиває їх десятками.

Шенколюк не виправдовує себе. Він цього і не потребує. Його аудиторія – акваріум, для якого він і так головний. Проте з часом цього виявляється мало.

Він ставить перед акваріумом свою дерев´яну скульптуру – ідол для "жучків". Та через власну жорстокість йому доводиться поплатитися – жителі акваріума від голоду згризають ноги ідола, звалюють його та вибираються на свободу. Шенколюк панічно намагається їх знищити. Проте зробити це повністю йому так і не вдається.

Помітити аналогію нескладно – так сталося з Януковичем, який всіляко намагався встановити владу над українцями. Звичайно, що серед них були такі "жучки" - без здатності мислити, зі стадним інстинктом та апатією до всього. Проте під тиском обставин навіть вони можуть діяти разом та змінювати суспільство.

Чупа своєю книгою лякає, вчить, але головне – застерігає. Не лише божевільних правителів, а й тих, над ким вони прагнуть володарювати. Та треба пам´ятати головне – дія викликає протидію, утиски закінчуються спротивом. Будь-яка влада через нечесність та обмеження приречена на крах: їй просто перегризуть ноги ті, кого вона контролює, загнавши в кут.

 Олена Зашко