Проект присвятили актуальним питанням українського книжкового ринку «постмайданного» періоду. У фокусі зацікавлень – поезія війни, розвиток підліткової літератури і текстів нон-фікшн, а також ринок перекладів. Саме останньому було присвячено мережеву публічну дискусію «Український ринок перекладів: вхід за запрошеннями». Про інтернет-публікації перекладного характеру, існування ґрантових «виходів» для видань і останні тенденції  у книговидавництві розмовляли директорка Польського інституту у Києві Ева Фігель, головна редакторка видавництва «Клуб сімейного дозвілля» Світлана Скляр, перекладачка і письменниця Вікторія Наріжна і засновник платформи краудпаблішингу Komubook Павло Швед. Модерувала розмову мистецтвознавиця Діана Клочко. Читомо побувало на події і занотувало найцікавіше – про те, як «пробитися» молодим перекладачам, кого вигідно видавати останні два роки і чим завинили перед нами грантодавці.

Діана Клочко,

мистецтвознавиця

Коли нещодавно у навколомистецьких колах виникла дискусія про Казимира Малевича і його «Чорний квадрат», культурологи, попри суттєві розбіжності думок, зійшлися на цікавій тезі: своїм шедевром авангардний художник проблематизував свій стан, засвідчив власну кризу, і саме така ситуація пограниччя може допомогти створити шедевр.

Схожу ситуацію маємо сьогодні з українським перекладацьким ринком. З одного боку, перекладної літератури нині неймовірно багато, маємо хороший мускулястий стан: окремо існують перекладачі класичної школи, окремо – молодь, окремо – автори-перекладачі.

Однак все це загалом утворює великий загадковий «Чорний квадрат», оскільки насправді ми дуже мало знаємо про ринок перекладів в Україні – нема ані вдумливої аналітики, ані серйозної дискусії навколо цієї теми. Аж до того, що часто нам бракує елементарних фактичних даних, зокрема тих, що стосуються читацької рецепції. Тому наше головне завдання – артикулювати проблеми у цій сфері, адже вони вже давно назріли.

Вікторія Наріжна,

перекладачка і письменниця

Перше, що хочеться сказати на запитання про книжковий ринок «він помер» – «она утонула». Проте насправді це не зовсім так. Адже сьогодні чимало творів видається за ґрантові кошти. Опертя на меценатські програми певним чином звужує горизонт для перекладної літератури, адже різні національні інституції по-різному фінансують переклади творів своїх авторів. Наприклад, скандинави добре дбають про популяризацію «своїх» за кордоном, тоді як англомовні країни – навпаки цим не особливо опікуються.

Звичайно, будь-які спонсорські кошти збагачують українську літературу. Проте мене зараз турбують не культури, що себе активно просувають, а ті країни, які взагалі себе не пропонують, адже чимало текстів через це буде втрачено.

За умов сучасної кризи видавництво вкрай рідко готове взяти на себе місію видати не-бестселер без грантової підтримки.

Нині часто не фінансуються видання перекладів лауреатів різних премій, наприклад, переможці фантастичних Неб’юли і Г’юго майже не потрапляють на наші полиці.

Ева Фігель,

директорка Польського інституту у Києві

Після 90-го року перед польськими інтелектуалами постало запитання: як зробити так, аби ринок перекладів став цікавим для іноземного читача? Ми усвідомлювали, що польська література не дуже популярна у світі, і для того, аби зробити її відомою, треба скласти послідовну програму просування наших авторів.

У 90-х роках за кордоном можна було купити лише класику, як-от Генрика Сенкевича або Адама Міцкевича. Це, звичайно, цікаво і правильно, але важливо було також розповідати про молодих літераторів, адже це те, чим живе сучасна Польща. Створення Інституту книги дуже нам допомогло вирішити це завдання, і тепер ми маємо потужні програми підтримки перекладів різними мовами світу.

Нині українські видавництва можуть двічі на рік подавати до Польського інституту заявку на переклад, і якщо пропозиція буде цікавою, ми частково профінансуємо проект. Ми не лише готові надати кошти для придбання ліцензії в автора, а й оплатити половину накладу видання та частково – гонорар перекладача. Такі привабливі умови стимулюють українських видавців, ось чому цього року у нас було чимало цікавих проектів.

Серед знакових – «Акварелі» Лідії Осталовської, «Степовий пірат» Станіслава Лубєнського, «Порнографія» Вітольда Ґомбровича, «Книга облич» Марека Бєнчика, «Східна польська політика у ХХ – на початку ХХI ст.: концепції та інтерпретації» Маріуша Машкевича. Ми регулярно співпрацюємо з такими потужними гравцями ринку, як «Дух та літера», «Ніка-Центр», «Піраміда», «ВСЛ», «Темпора».

На рік ми фінансуємо видання близько 50 книжок, і часто розмір нашої підтримки залежить від того, наскільки активним є перекладач. Крім того, молодим перекладачам я раджу звернути увагу на грантову програму «Креативна Європа», яка починає діяти з наступного року: там дуже привабливі умови співпраці.

Цьогоріч наша інституція допомогла перекласти десятки польських авторів різними мовами світу. Зокрема білоруською мовою за нашої підтримки вийшло 39 книжок, французькою – 102, іспанською – 106, литовською – 82, німецькою – 143, а українською – аж 146. Отже, ми виявили, що найцікавішим для нас є саме український ринок. Крім того, у 2007 році ми заснували Премію Конрада, щоби показати, що українські автори цікаві для закордонного читача.

Сьогодні чимало поляків хочуть почути від ваших молодих письменників, безпосередніх свідків подій, як буде розвиватися Україна у майбутньому і що тут насправді відбувається.

Польський Інститут щороку привозить літераторів на Книжковий Арсенал і Форум видавців, адже аура автора чимало може зробити для популяризації його книжок. Завдяки таким регулярним контактам між письменниками і перекладачами зав’язуються дуже теплі стосунки. Навіщо докладати стільки зусиль у цій сфері? Якщо ми самі не будемо опікуватися нашими перекладами, цього за нас ніхто не зробить. Саме ця думка допомагає нам розбудовувати культурні інституції.

Світлана Скляр,

головна редакторка видавництва «Клуб сімейного дозвілля»

КСД – один з найбільших гравців ринку перекладної літератури в Україні. Більша частина книжок, випущених нами за 2015-й рік – це переклади. Варто зазначити, що за останні два роки ситуація на ринку суттєво змінилася: якщо до Майдану переклади українською мовою у КСД складали менше десяти відсотків (саме таким був попит), то сьогодні їхня кількість зросла утричі.

Ще два роки тому український читач був готовий читати рідною мовою винятково Даніелу Стіл, Стівена Кінга і Паоло Коельо. Проте у 2015-му ми вклали кошти у проекти, на які ще три роки тому не наважилися б, оскільки ми не маємо ґрантів і змушені ретельно рахувати прибуток.

Зокрема у КСД вийшов роман «Все те незриме світло» пулітцерівського лауреата Ентоні Дорра, незабаром плануємо випустити «Щиглик» Донни Тартт. Для того, аби проект був вигідним, наклад має складати 3-5 тисяч примірників, саме на такі цифри ми орієнтуємося сьогодні. А «першою ластівкою» були «Квіти для Елджернона» Деніела Кіза, якого на сьогодні ми продали вже понад 30 000 примірників.

На 2016 рік у нас заплановано чимало перекладних проектів. І якщо раніше ми відчували нестачу покупців, то зараз бракує професійних перекладачів, які б впоралися зі складними текстами. І хоча сьогодні у нас є постійний штат з 70 перекладачів, ми регулярно звертаємося до профільних кафедр вишів, аби запропонувати окремі проекти талановитим випускникам або навіть студентам старших курсів.

Павло Швед,

засновник платформи краудпаблішингу Komubook

Наша платформа Komubook відрізняється від видавництв тим, що ми намагаємося залучити кошти читачів ще на етапі підготовки перекладу. На жаль, зараз українці не готові суттєво вкладатися у проект, поки видання не готове. Однак ситуація поступово змінюється: якщо два роки тому все було неймовірно глухо – ніч і порожнеча – то останнім часом ми відчуваємо суттєвий підйом читацького інтересу.

На жаль, сьогодні українські видавці часто вважають себе не бізнесменами, а ефемерними безтілесними істотами, які існують поза контекстом ринку. І винні в цьому, як не дивно, ґрантодавці. Останнім варто суттєво переосмислити свою політику: адже коли меценати підтримують друк книжки стовідсотково, вона видавництву нічого не коштує, тобто проект є безпрограшним. І тоді видавець не думає, яку саме книжку друкує, і як її краще просувати.

Ґранти викривляють не лише асортимент, а й ціну: коли собівартість книжки нуль, видавець має змогу поставити низьку ціну за примірник. А це вже несправедливо щодо комерційних видавництв, які змушені друкувати наклади за свої кошти.

Побачивши напрочуд низькі ціни на окремі книжки, читач починає думати, що на ньому намагається нажитися те видавництво, яке насправді лише хоче компенсувати власні витрати.

Ева Фігель

Бізнесовий підхід, звичайно, необхідний для всіх видавців. Адже насамперед книжки повинні бути цікавими. Проте не менш важливою є і самосвідомість читачів: сьогодні польський читач, швидше, купить книжку, ніж скачає її в інтернеті, оскільки для нього важливо підтримати власний ринок.

Богдана Романцова