Читали не просто випадкове Лавкрафтове оповідання, а «Дагон» – одну з ранніх горрор-історій, якій притаманні всі характерні риси стилю «короля жахів». «Дагон» – це передсмертна записка чоловіка, що зустрівся із давнім богом і усвідомлює, що йому вже не вижити. На Некрономіконі моторошну історію можна було вперше почути з вуст перекладача Остапа Українця у гітарному супроводі соліста групи ZWYNTAR Еріка.

Ця подія – не одинична самотня акція небаченої щедрості, адже «Видавництво Жупанського» готує до друку повне зібрання творів Лавкрафта, тож з кожним днем завдяки Остапу Українцю та його колезі Каті Дудці ми все ближчі до загадкового міста Інсмаута. Поки читачі чекають на Ктулху «під ялинку», ми поговорили про переклади Лавкрафта з Остапом і Катею, а також вявили 15 цікавих фактів про творця найвідомішого літературного монстра ХХ століття.

Чому саме це оповідання ви обрали для того, щоб представити його на фесті?

Остап: Прочитати саме «Дагон» на «Некрономіконі» було не нашою ініціативою, про це попросили організатори. Думаю, велику роль зіграв той факт, що «Дагон» – це перший текст із міфів Ктулху, тобто, з нього все почалося.

Які були основні труднощі перекладу?

Остап: Перекладати Лавкрафта досить складно. Оскільки ми працювали у хронологічному порядку, доводилося підлаштовуватися під поступову еволюцію стилю і рухатися від простого наративу до складнішого, від простої композиції до пізніх речей з їхнім колосальним інтертекстом, ось чому часом примітки на сторінці займають мало не стільки ж місця, скільки й сам текст. Перекладаючи, ми мали можливість спостерігати ріст освіченості самого автора, відповідним чином зростали вимоги до нас як до перекладачів. Все важче ставало перекладати його громіздкі речення з п’ятьма-шістьма підрядними частинами. Ну і, звісно, непросто було передати особливості стилю. Лавкрафт любить художні тавтології, еліптичні речення – все це ми намагалися максимально зберегти.

Тут і далі – Ктулху для початківців – The Call of Cthulhu (R. J. Ivankovic) 

Чому, на вашу думку, саме Лавкрафт став не лише популярним письменником, а й сучасним поп-феноменом?

Остап: На це запитання добре відповідає його неформальний титул – «Провидець з Провіденса». Лавкрафт був одним із перших, хто створив ґрунтовно оформлений альтернативний всесвіт для своїх творінь: навіть Толкін, всесвіт якого предетально пропрацьований, писав уже після нього. Крім того, саме Лавкрафт змінив уявлення про жахливе. Якщо для По і його сучасників людина і жахливе є рівноправними об’єктами, то Лавкрафт робить жахливе головним героєм. Людина, автор у його тексті (формально – протагоніст) є лише випадковим свідком, якому відкривається істина про те, що Земля – це тільки піщинка на периферії Всесвіту, яку Хаос може знищити навіть мимохіть. Жахливість Лавкрафта визначена його глобальністю, його твори не вимагають критичного мислення і відкидають поняття імовірності чи вірогідності, бо цей жах є цілковито трансцендентний і лежить за межами людського сприйняття.

Чим вас як читачів і перекладачів зацікавив, «зачепив» Лавкрафт?

Катя: Для нас обох Лавкрафт є таким собі останнім американським романтиком, який відійшов від усіх попередніх принципів і насправді започаткував власний жанр. Мало кому вдавалося подібне. Ми сприймаємо його, з одного боку, як цікавого і захопливого письменника з чудовим, хоч і складним, стилем, з іншого – як містифікатора колосального масштабу.

Остап: Я сам перечитую Лавкрафта просто для того, щоб ще раз увійти у дискурс його власної літератури, якою можна заповнити невеличку бібліотеку, тих культурних та релігійних аномалій, яким не знайшлося місця у нашому дискурсі. Після кількох перечитувань сюжет стає другорядним.

Чи можливий такий письменник, як Лавкрафт, сьогодні? Чи це все ж феномен романтично-містичного минулого? Які його «батьки» та «діти»?

Катя: Якби я знала, яким має бути письменник такого штибу – я б ним вже стала. Але такі феномени зринають неочікувано. Так Лавкрафту передував не менш унікальний По, проза якого теж прийшла занадто рано. До його вчителів можна сміливо зараховувати Артура Мейчена… та, насправді, усіх реальних авторів, яких він згадує на сторінках своїх оповідань – вони так чи інакше долучилися до лавкрафтіанського жаху в знаній нам формі.

Остап: А з наступників – добра половина сучасної індустрії жахів годується ідеями й прийомами Лавкрафта. Те, що не існує практично жодної якісної екранізації, не заперечує цього впливу. Найвідвертіше вчиться у Лавкрафта Стівен Кінг, який не втомлюється згадувати самого ГФЛ на сторінках книжок, давати на нього делікатні алюзії, або й взагалі – писати твори як наслідування автора (як приклад можна згадати роман «Відродження» – особисто для мене, найстрашніший з усього Кінга).

Чому Лавкрафта почали перекладати українською мовою так пізно? Чи ви не вважаєте, що пізно?

Остап: Залежить, що вважати за «пізно». Логічно, що в часи СРСР він з’явитися не міг. А от чому Україна йшла до нього понад двадцять років – питання хитре. Гадаю, раніше просто не було відповідного ринку. Не було знання того, що це за автор. До масової інтернетизації все знання американської культури бралося з Голівуду, і ми тільки зараз почали потроху розбиратися у мультикультуралізмі. Вважайте, перший Комік-кон провели цьогоріч. Раніше були лише різні косплей-шоу і середньої паршивості сталкер-фести. На цьому донедавна наша поп-культура і сиділа. Зараз ситуація почала розкачуватися, ми розробляємо нові теми і жанри, як-от пригодницьке кіно або комікси. Настала черга і жахів. До того ж, Лавкрафт виходив раніше: наприклад, оповідання «Реаніматор» у нашому ж перекладі. Але це все були публікації у журналах – «Всесвіті», «Світі фентезі». А для повномасштабного Лавкрафта зараз саме час.

Як виникла ідея перекласти Лавкрафта і видати зібрання його оповідань?

Остап: Ідея не виникала як така. Точніше, виникла, та не в нас. Сам для себе я переклав «Реаніматора», «Котів Ултара» і «Поклик Ктулху». Навіть не думав, що десь зможу використати.

Катя: А мені подруга подарувала «Справу Чарльза Декстера Варда» польською. І мені, навіть не знаю чому, дуже сподобалось. З’явилася думка про те, щоб перекласти.

Остап: Тут я цілком випадково написав Олексію Жупанському. Дізнався, що у його видавництві виходить Пінчон (побачити якого українською не сподівався) і подумав – а раптом. «Раптом» виявилося вдалим, і ми домовились про перший том. Ну, отак воно все пішло-поїхало.

15 фактів, які ви могли не знати про Говарда Філіпса Лавкрафта

1. У дитинстві Лавкрафт багато хворів, і в школу пішов лише у віці восьми років. Через слабке здоров’я він часто пропускав заняття і був змушений обмежитися самоосвітою. Школу Лавкрафт так і не зміг закінчити, чого згодом дуже соромився.
2. Матір майбутнього письменника, особа ексцентрична й неврівноважена, завжди хотіла дівчинку, тому одягала хлопчика у сукні. Як тут не згадати про Франца Кафку і Гемінгвея!
3. Лавкрафт був вундеркіндом. У віці двох років він читав напам’ять вірші, а у шість років почав писати власні твори, більша частина яких, на жаль, не збереглася. У 14 років Лавкрафт написав свій перший серйозний твір – оповідання «Звір у печері».
4. У шкільному віці Лавкрафт видавав власний журнал The Conservative, а також був президентом і головним редактором асоціації молодих авторів United Amateur Press Association.
5. У ранньому дитинстві письменник втратив батька, а незабаром – діда і матір. Всі вони з’їхали з глузду і померли у стінах психіатричної лікарні.
6. Юний Говард багато часу проводив у дідовій бібліотеці. Великий вплив на нього справили твори Едгара По, а також арабські казки. Саме останні надихнули Лавкрафта на створення одного з основних персонажів його майбутніх оповідань – божевільного араба Абдули Альхазреда, автора магічної книги «Некрономікон». Свої ранні твори письменник навіть підписував цим іменем.
7. Через фінансові негаразди у сім’ї Лавкрафт хворів на депресію і навіть збирався вчинити самогубство. Більшу частину життя відомому письменнику доводилося обмежуватися $15 на тиждень.
8. Лавкрафт страждав на важкий розлад сну. Уві сні він бачив, як страшні істоти з перетинчастими крилами, яких він називав «нічними звірами», піднімали його в повітря і відносили на «мерзенне плато Ленг».
9. Оповідання Дагон – один з жахливих снів письменника. Зранку знесилений Лавкрафт знайшов у собі сили записати нічне видіння. Що цікаво, потім письменник його не редагував.
10. Дружина автора, журналістка Соня Грін, походила з єврейсько-української сім’ї. Згодом шлюб розпався.
11. Лавкрафт мав рак кишківника, запалення нирок і ще кілька хронічних захворювань.
12. Самогубство близького друга Лавкрафта американського письменника Роберта Говарда у 1936 році остаточно підірвало його сили. Не зважаючи на це, він продовжував писати до свого останнього дня.
13. Хоча Лавкрафта вважали відлюдником, за життя він написав близько 100 000 листів, більша частина яких не збереглася.
14. Французький романіст Мішель Уельбек присвятив Лавкрафту книгу, в якій описав його погляди і комплекси «Г. Ф. Лавкрафт. Проти людства, проти прогресу».
15. Прихильником Лавкрафта неодноразово називав себе басист гурту «Metallica» Кліфф Бьортон. У 1984 році група записала альбом пісню «The Call Of Ktulu». Це перша інструментальна композиція гурту «Metallica».

Використані у матеріалі зображення не є ілюстраціями до згаданої у матеріалі книжки від «Видавництва Жупанського», а є адаптаціями Іванковича «для тих, хто вперше знайомиться з Лавкрафтом».

 Богдана Романцова