Після того, як на Донбасі стихли артилерійські залпи, про Україну дедалі менше можна почути у західних випусках новин. Тож, на думку українських дипломатів, це якраз час, щоб показати Україну іншою, дати можливість західній публіці більше дізнатися про українців, про їхню культуру та історію, про традиційне та сучасне мистецтво. Про те, які плани можна буде реалізувати в одній з найпотужніших культурних столиць Європи, в Парижі, ми говоримо з новим першим секретарем посольства України у Франції з питань культури, відомою письменницею, співачкою, телеведучою Іреною Карпою.

– Є багато зараз потужних людей з головами і зі смаком в Україні, які вже вийшли на дуже гарний міжнародний рівень і багато що зробили. Наприклад, ми зробили з Вітою Сусак книжку «Українські мистці Парижа» (орфографію в назві збережено – ред.) Можна робити виставки, від Казимира Малевича та селянського мистецтва до Олекси Грищенка, який свого часу просто «взірвав» Паризький салон. І така виставка буде восени у Музеї Меджинських. Є пара колекціонерів, яка ними володіє і буде це виставляти.

Планів дуже багато. З грандіозного, але поки у зародковому стані, – чемпіонат з футболу, де наша збірна буде грати у трьох містах: Лілль, Ліон і Марсель. Хочеться там влаштувати масштабні культурні події. Будуть і вуличні перформанси, і музика, і візуальне мистецтво.

Справа в тому, що будь-які престижні локації чи крупні музеї формують свої програми на роки вперед. Тобто в найкращому випадку це буде рік. Або, якщо пощастить знайти когось «доброго» і «свого», хто вкрає один день. Наприклад, донецька «Ізоляція» потрапила в Palais de Tokyo. Це був лише один день, але коли це таке потужне розташування, то туди прийдуть абсолютно всі поціновувачі сучасного мистецтва.

Я зараз зайнята тим, що налагоджую зв’язки, шукаю людей, шукаю можливостей для українців бути представленими у відомих французьких місцях

​​Я зараз зайнята тим, що налагоджую зв’язки, шукаю людей, шукаю можливостей для українців бути представленими у відомих французьких місцях.

– Хто вирішує, що Ви будете представляти? Хто формує порядок денний?

– Це доволі вільно, і всі при здоровому глузді, і хочеться вірити, при хорошому смаку. Це відділ культурної дипломатії при Міністерстві закордонних справ, люди з притомними поняттями, які мене сюди і відправляли, щоб щось якось змінювати.

– Важко стверджувати, що це всюди так, тому що навесні в Празі посольство мусило підтримувати тур Ансамблю української армії, що проходив під гаслом «Інша Україна», і в рекламному ролику якого була «Калинка-малинка». Багато людей не могли зрозуміти, про що тут ідеться, бо це просто збурило празьку українську громадськість, яка докладає всіх зусиль, щоб пояснити різницю між українською і російською армією. Чи такий тур також міг би пройти через Вас?

– О, Боже! Ні, я думаю, що таке неможливо. Будь-що, що відганяє лубком (історична техніка малюнку – ред.) і такими гидотами проросійськими, через мене точно не пройде.

– Як Ви відбираєте основні напрямки, які Ви хочете представити, чи це має бути традиційна культура – маємо чудовий колектив «ДахаБраха», який виступав на найкращих міжнародних майданчиках, чи поруч з Вами є Кирило Карабиць, прекрасний класичний музикант, диригент – як Ви відбираєте, що має представити Україна?

– Я вибираю не самотужки, у мене є рада експертів і з французької, і з української сторони, щоб це не було випадковим суб’єктивізмом. Ми запроваджуємо форму, де люди подають свої проекти, і все чітко розписано. Основана мета, і це те, що пройде через мої руки і нерви, це – щоб не було лубка, щоб демонструвалися речі, які покажуть спільність української культури з європейською, не забуваючи про мотиви, які є властивими для нас.

По-моєму, всі проекти Влада Троїцького – це дуже хороший приклад того, що має робитися. Тут люди навіть не завжди знають, що це з України, бо сам продукт настільки якісний, що люди на нього прийдуть. Мені найважливіше, щоб був контент, і завдяки мистецькій якості починали цікавитися Україною і її політичними реаліями.

З класичного мистецтва є дуже багато імен, які б хотілося показати і ще раз нагадати про їхній зв’язок з Україною: це і Марія Башкирцева, і Соня Делоне, і Олександр Архипенко, і Олекса Грищенко.

Мрія номер один – це показати українську наївну ікону 16-18 століття в якомусь із дуже потужних музеїв

​​Моя мрія номер один – це показати українську наївну ікону 16-18 століття в якомусь із дуже потужних музеїв. На Лувр замахнутися не можу, бо це трохи не їхній жанр, але це  те, що можна буде реалізувати лише через кілька років. Це щось, що є безпрецедентне для Європи і в той же час є чимось зрозумілим. Ідеться про ікону Галичини, Закарпаття та Волині, не про козацьке бароко, а про те, де ще збереглися елементи язичництва.

У нас також є багато нової академічної музики, нові композитори, які з’являються, і яких ми часто навіть в Україні ще добре не знаємо. Багато перформансів, які можуть зробити художники, і я сподіваюся це задіяти в Днях української культури, які планують зробити в мерії одного з округів восени, і під час футбольного проекту.

І багато відбувається такого, що не має стосунку до держави, коли люди самі домовляються, самі приїжджають, і тут уже їм треба допомагати, поширювати інформацію, наскільки це можливо. Ось, наприклад, незабаром буде виставка художника Нікіти Кравцова, Максима Дундюка.

Так, у нас є світові зірки, яких треба залучати

​​Ви згадали Кирила Карабиця, так, у нас є світові зірки, яких треба залучати. Але не можна їх просто тягати й казати: «От, дивіться, в нас є такий класний, видатний хлопець», а все має бути в комплексі.

Зараз я, проводячи тут третій тиждень, намагаюся з усім цим якось розібратися, запустити сайт, аплікаційні форми, накидати приблизний план, коли в нас будуть відбуватися які концерти, які театральні сезони… До речі, буде в нас театральний сезон, приїжджають декілька українських театрів, приїжджає, я дуже сподіваюся, Мар’яна Садовська. Сподіваюся, що я впораюсь і не підведу.

Марія Щур