Вона вже старенька, живе в Харкові", - розповідає білоруська поетеса Інна Дідик з Полтави. 
"Я почала писати більш-менш серйозно на другому курсі Новополоцького політехнічного інституту. 
Принесла свої вірші, оповідання, невеличкі філософські замальовки в редакцію газети "Хімік", головним редактором якої був Уладзімір Арлов. Він також очолював літературне об´єднання. Познайомилась там з Лявоном Баршчевським, Якубом Лопаткою, Сяржуком Соколовим-Воюшем і вже не могла не перейти на білоруську. Перша моя публікація була в 1986-му році в журналі "Маладосць". Мені таланило на знакових особистостей, Ригор Барадулін був моїм першим редактором, від нього в 1994-му році отримала рекомендації на вступ до спілки письменників, яку тоді очолював Володимир Нєкляєв.

Навіть в сучасній незалежній Білорусі через рідну мову можна почути звинувачення в націоналізмі. Не боялися?

Коли стала писати, вже майже почалась перебудова, не було так страшно, що звинуватять у націоналізмі. Хоча гурт "Мясцовы час", який співав на мої вірші білоруською, викликали в КГБ. 
Іноді з ностальгією з друзями згадуємо часи Горбачова, бо зараз національносвідомим із білоруським КГБ важче порозумітися. 
У Полоцьку був тільки один інститут політехнічний, не було особливого вибору, куди вступати. Це зараз він університет, є і гуманітарні факультети. 
Закінчила з червоним дипломом, я інженер - будівельник промислово громадянського будівництва. Диплом у мене - "Тролейбусний парк на 300 машин", захистила на відмінно. Навіть тут, у Полтаві, працювала півтора роки в будівельному інституті імені Кондратюка. 
Технічна освіта допомагає літературній творчості? 
Маю уявлення, як зварювати, як штукатурити знаю, але на практиці не довелось застосовувати ці навички, навіть на будівництві власної дачі. Будівнича спецальність дала об´ємне бачення світу, просторове мислення допомагає. 
Як опинилися в Україні?

В Україні вийшла заміж. Познайомились на морі. Відпочивала в Бердянську за безкоштовною путівкою. Тривав наш роман 16 днів. Наші білоруські хлопці чудові, душевні, але не вистачає їм козацької рішучості. Чоловік майбутній довго не розводив церемонії, за 2 тижні приїхав до моїх батьків, попросив руку і серце. Батьки чоловіка жили під Полтавою. Перше враження, коли ми приїхали до них - це повнісінькі ночви абрикос. Така кількість мені здалась неймовірною. Ніколи стільки не бачила. Раніше лише на ринку з кусючими цінами, а тут у кожного в садку - скільки хочеш. Сади потім були моєю активною метафорою у віршах. У 22 роки переїхала в Полтаву, влаштувалась у будівничий інститут. Українську легко вивчила, багато читала, мені дуже подобалась Ліна Костенко, Григір Тютюнник. Хоча, начебто, близькі мови, а певні моменти відрізняються. Білоруською "складна" говорити - це значить дуже гарно висловлюватися, а "шмат" це коли чогось багато, а не частинка, як у вас. Спочатку писала від руки, бо тут не було друкарської машинки з білоруською абеткою. Відвозила рукописи в Полоцьк. Там була дуже хороша друкарка Надія Солоцька, всі, представники літоб´єднання "Криниця", відомі письменники нашого часу, приносили до неї свої вірші друкувати. Потім вона сама почала писати чисто жіночу теплу лірику. Зараз досить відома поет-пісняр у Білорусі.

На батьківщині як сприймають вашу творчість?

В мене нема досвіду ставати популярною. Хотілося б, аби мене більше читали, але я нічого для цього не роблю, просто пишу. Коли мої книжки виходили тут, доводилось тягнути важку торбу додому. Зараз в Інтернеті мої вірші знайти легше. Намагаюсь провести хоча б три виступи в рідному Полоцьку, щороку їжджу туди до рідних. 
Декілька років тому з бардом Тетяною Білоногою брали участь в акції "Будзьма беларусамі". Багато письменників отак їздять маленькими містечками, селами допомагають своїми виступами білорусам почувати себе білорусами. Щоб люди хоч слово почули рідною мовою. У селі Ковалі у нас зламався автобус, довелося виступати під відкритим небом біля церкви, у нас був імпровізований концерт, я читала вірші, місцевих багато підтягнулося. 
У Полтаві виступаю в школах, технікумах, інститутах, у медакадемії. Читаю двома мовами. Слухачам подобається, як звучить білоруська мова, для них вона екзотична. Не все мабуть для них зрозуміло, тому що у мене поезія метафорична, але я завжди кажу, що треба слухати серцем, сприймати через душевні відчуття.

Переклади українською маєте?

Я себе не перекладаю, це роблять інші поети. Правда я пишу українською мовою оригінальні вірші, збірки ще не було. Були публікації в "Літературній Україні", "Голосі України".
Перша моя збірка вийшла в Білорусі за державний кошт. Потім друкуватися допомагав один російський бізнесмен - білорус за походженням, ксьондз Владислав Завальнюк, об´єднання білорусів світу "Бацькавшчіна". Три останні книги вийшли в Україні. 
Як соціально значущого поета видавала мої вірші і держава. В Києві є видавництво "Етнос", яке видає книжки мовами національних меншин тисячним накладом. 
100 примірників дають на руки, розходяться по бібліотеках, у вільному продажу не бувають, ті, що в мене, відвожу в бібліотеки Білорусі, своїм друзям переважно роздаю. Гонорар єдиний раз одержала за книжку "Пачакай мая птушка" в 1996-му році. Купила тоді дві пари гарних чобіток в Мінську, зимову й осінню, ще дуже боялася що коли буду через кордон везти, одні заберуть. Видавництво "Етнос" теж гонорар виділило, приблизно на дві пари чобіт гарних вистачило також.

Інна Дідик-Снарська-, білоруська поетеса. Народилась в Полоцьку у 1965-му році. Захистила диплом "Тролейбусний парк на 300 машин" Новополоцького політихнічного інституту. Закінчила факультет російської філології Полтавського педагогічного. Під час ліквідації режимом Александра Лукашенки Союзу білоруських письменників залишилась членом цієї організації. З 1987-го року живе у Полтаві. Два роки працювала на кафедрі залізобетонних конструкцій Полтавського будівельного інституту. Член спілки українських письменників. Переможець літературно-мистецького конкурсу імені Василя Симоненка. З 1998-го редактор Полтавської обласної державної телерадіокомпанії "Лтава". Автор шести поетичних збірок. Дві останні з яких вийшли друком в Україні. Заміжня, має сина.

Іван Столярчук