Про видатних людей можна розповідати у різний спосіб. Можна ошелешити необізнаного читача силою-силенною дат, цитат, власних імен, цифр, велемудрих філософських викладок тощо. А можна, розуміючи, що проблеми, з якими стикається соціум зараз і стикався 1000 років тому, за всієї видимої несхожості, мають і дещо спільне (причому це «дещо» є вельми суттєвим): люди прагнуть спокійно працювати, ростити своїх дітей, бажають бодай мінімального порядку й справедливості в державі під орудою мудрих керманичів. Можна висвітлити життя славетних діячів історії саме у «людському вимірі», показавши, чим живився їхній інтелект, що давало їм силу та волю до боротьби, що (і кого) вони любили, а що (і кого) ненавиділи. Мабуть, це — найперспективніший шлях до читача.

Саме так зробив відомий харківський дослідник, доктор історичних наук, професор кафедри теорії держави і права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» Григорій Демиденко. Його нова книга, випущена видавництвом «Право», розповідає про життєвий шлях і державотворчі здобутки тієї самої людини, чиїм ім’ям названо визнаний в Україні виш, де працює автор. Монографія «Ярослав Мудрий — великий князь Русі» настільки внутрішньо струнка, логічно вивірена й продумана, базується на величезній кількості ретельно проаналізованих й уважно (в разі потреби — критично) прочитаних документів, передовсім літописів, так само, як і праць попередників (автор згадує М. Костомарова, П. Алексєєва, П. Толочка, О. Карпова, М. Котляра), і водночас настільки доступна й популярна (в кращому сенсі слова), що, поза сумнівом, зацікавить і вдумливих фахівців, і «необтяженого» науковою працею читача, який хотів би серйозно поглибити свої знання про Ярослава Мудрого. Нашій газеті поява такої високої вартості книги, як мінімум, небайдужа, оскільки «День», оголосивши 2015-й Роком великого державотворця Київської Русі, надрукував дуже багато матеріалів про його діяльність і радий бачити приклад творчої підтримки наших зусиль.

Монографія Григорія Демиденка — це водночас і політична, і особистісна біографія Великого Князя Ярослава Володимировича на тлі його переломної, жорстокої та прекрасної доби. Від зовсім не «рожевого», непростого дитинства героя, від першого набутого Ярославом досвіду державного управління в Ростові та Новгороді, через нещадну боротьбу з братом-вбивцею Святополком, іноземними загарбниками — поляками, печенігами, угорцями, через вражаючу законотворчу, реформаторську, просвітницьку діяльність (укладання «Руської Правди», зміцнення кордонів держави, спорудження епохальних для нашої культури Святої Софії, Золотих воріт, Софії Новгородської) — до цілком заслуженої слави чільного державного діяча Європи (не лише східної), правителя величезної, потужної імперії. Таким був вражаючий шлях Ярослава Мудрого. Автор відтворив його переконливо, об’єктивно й всебічно.

Ще замолоду, за часів князювання у Ростові, на північній лісовій околиці Київської держави, Ярослав, підкреслює Г. Демиденко, «збагатився досвідом взаєморозуміння й співробітництва з різними людьми — боярами й купцями, священиками і язичниками, ремісничими людьми й судовими чиновниками... Очевидно зрозумів — тільки тоді справа робиться, коли люди знають, в ім’я чого трудяться, коли вони бачать, що їхня праця і гідність цінуються, а суперечки вирішуються по справедливості». Чи не за усвідомлення цієї вічної, засадничо важливої (і тоді, й зараз) істини Ярослав Володимирович здобув право на почесний титул «Мудрий»? І ще — не забуваймо про колосальну роль культури. Григорій Демиденко постійно відзначає прихильність, навіть пристрасть князя до «премудрості книжної» (створюючи унікальну бібліотеку в Софії Київській, Ярослав, певно, чинив справу, не лише важливу для суспільства, а й душевно близьку особисто собі), а ще — його дивовижну здатність уважно слухати різних людей, різні, часом протилежні, думки, і не приймати рішення владним «окриком», а після ґрунтовного міркування, без поспіху. Найцінніша риса для справжнього державного діяча!

До життя Великого князя Київського, поза сумнівом, ще сотні разів звертатимуться дослідники. Книга Григорія Демиденка — це вагомий «камінь» у споруді, яку вони зводять.

Ігор СЮНДЮКОВ