Валер’яна Підмогильного реабілітували у 1956 році, хоча творчість і біографію не афішували ще кілька десятків років, до руйнування СРСР. Заарештували його 1934-го. Письменник був одним із понад тисячі в’язнів Соловецького табору особливого призначення, розстріляних за чотири дні листопада 1937 року за постановою НКВС. Тоді знищили майже 300 українських митців: Миколу Зерова, Леся Курбаса, Миколу Хвильового...Янгольське й тваринне у людині

«Здавалось, далі пливти нема куди. Спереду Дніпро мов спинився в несподіваній затоці, оточений праворуч, ліворуч і просто зелено-жовтими передосінніми берегами. Але пароплав раптом звернув, і довга, спокійна смуга річки протяглася далі до ледве помітних пагорків на обрії.

Степан стояв коло поруччя на палубі, мимоволі пірнаючи очима в ту далечінь, і мірні удари лопастей пароплавного колеса, глухі капітанові слова коло рупора відбирали снагу в його думок. Вони теж спинялись у тій туманній далечині, де непомітно зникала річка, немов обрій становив останню межу його прагнень», — так починається урбаністичний роман Валер’яна Підмогильного, опублікований 1928 року. У модерновому на той час для української літератури творі акцент автор переносить на проблематику міста, куди на початку 20-х років потягнулася розбурхана революційними подіями сільська молодь. Щоб «вийти в люди», опанувати науку, набути певного фаху і створити осередки свідомої державно-творчої української інтелігенції. До речі, частина критиків вважає, що в образі поета Вигорського вгадуються риси Євгена Плужника, а в образі маститого критика — Миколи Зерова.

Передує авторському тексту мудрість із «Талмуда. Трактата Авота»: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є, як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє».

Валер’ян Підмогильний, виходець із невеликого села Чаплі, його територія нині розташована в межах Дніпропетровська. Народився 2 лютого 1901 року у селянській родині. Батько — Петро Підмогильний — був родом із села Писарівка, землі своєї не мав, був конторником. Сім’я прагнула дати своїм дітям гідну освіту, навіть наймали для цього вчителів, зокрема французької мови. Коли хлопцеві було десь 14 років, батьки переселились до панської економії. Валер’ян навчався спочатку в церковно-приходській школі, у 1910—1918 роках — у Першому катеринославському реальному училищі, яке закінчив iз відзнакою. Потім штудіював науки з перервами, через матеріальну скруту, на математичному і юридичному факультетах Катеринославського університету, який так і не закінчив. Друкуватися почав ще зі школи під псевдонімом Лорд Лістер. У шкільному журналі були його пригодницькі оповідання. У 1917 році написав оповідання «Важке питання».

У 1920-21 роках Підмогильний вчителював у Павлограді на Катеринославщині. Переїхав у Київ, де працював бібліографом Книжкової палати. У 1921 — 1923 роках, коли в Києві лютував голод, залишив місто й викладав українську мову та політосвіту у Ворзельській трудовій школі. Ще 1921-го письменник одружився з донькою ворзелівського священика Катрею Червінською, актрисою Театру юного глядача.

Зняти людям полуду з очей

У творчості Валер’яна Підмогильного багато страшних реалій. Наприклад, оповідання «Гайдамаки». Двоє хлопців у 18-му році приходять добровільно до армії, фактично навіть ще й армії немає — приходять до вільного козацтва. Це час, коли війська Муравйова виступають проти Української Народної Республіки, у Катеринославі-Січеславі — письменник з тих країв родом — створюються загони вільного козацтва. Один доброволець прийшов для того, щоб здобути зброю — пістолет, який можна вигідно продати і на цьому заробити, а мотивація другого — боронити Україну. Той, хто хотів заробити, погоджується розстріляти свого побратима. А інший юнак не відступається : «до загину» буду боронити Україну. Комісар йому каже: «Вы ж еще молодой человек. У вас еще жизнь впереди. Это все фантазии, которые в вашей головке, откажитесь!». Не відмовляється, його ставлять над яром і товариш стріляє. Як виявилося, холостими зарядами. Закінчується тим, що хлопець-патріот розгублений, він не знає, як далі жити.

У Підмогильного були ще подібні оповідання, зрозуміло, їх не могли друкувати в радянський Україні. Письменник передавав свої твори за кордон для журналу «Нова Україна», який редагував Володимир Винниченко. Цей журнал, що його видавали у Празі, пізніше фігурував у справі Підмогильного як речовий доказ його «контрреволюційноi діяльності».

З-під пера прозаїка виходили твір за твором, в яких викривалися жорстокість і безжальність радянської влади. А хіба міг більшовицький режим залишити творити людину, яка, скажімо, в «Івані Босому» описує, як радянська влада розстрілює людей? У написаному у 1922 році оповіданні напівголий та босий і влітку, і взимку головний герой-пророк — ходить по церквах і закликає боротися з владою антихриста. Івана автор називає чоловіком, «якого небо послало зняти людям полуду з очей». А начальник міліції, який збирається знищити проповідника і спочатку не може цього зробити, думає про себе: «Він, що рубав був шаблею людей, що брав участь у масових розстрілах, — він ізлякався божевільного старця!». А були ж іще оповідання про голодомор 20-21 років і його страшні наслідки — людоїдство, або, як писали в офіційних документах, канібалізм («Син», 1923). У «Третій революції» (1925) Підмогильний спробував дослідити феномен махновського руху в Україні.

У 1930-у вперше у кількох номерах журналу «Життя й революція» було надруковано інтелектуальний роман Валер’яна Підмогильного «Невеличка драма». Видання згодом заборонили та вилучили з бібліотек УРСР. На переконання одного з антигероїв «Невеличкої драми» Юрія Славенка — науковця, який прагнув створити штучний білок і штучний інтелект, кохання і навіть мистецтво є не раціональними, а отже, й непотрібними. Дмитро Стайничий у творі — це інтерпретатор і виконавець ідеологічних гасел комуністичної партії, без власних думок і почуттів. А міщанка Ірен Маркевич здатна пристосовуватись навіть до ворожої їй українізації.

Ще у 1925 році, 24 травня, Підмогильний виступив у великій залі Всенародноi бібліотеки перед представниками літературно-громадських організацій, вузівською молоддю, міською інтелігенцією на диспуті «Шляхи розвитку сучасноi літератури» і констатував: «У нас всякий твір, коли він абсолютно і категорично не відповідає вимогам офіційноi ідеологіi, засуджують незалежно від того, чи гарний він, чи дійсний і чи потрібний».

Десять років iз конфіскацією і достроковий розстріл

У 1931-му Підмогильний переїхав до Харкова, працював консультантом з іноземної літератури при видавництві «Рух», активно займався перекладацькою діяльністю. До 1934 року з оригінальної творчості йому вдалося видати лише одне оповідання «З життя будинку». Письменника заарештували 8 грудня за звинуваченням в «участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії». На всіх допитах Підмогильний відповідав слідчим: «Винним себе не визнаю». Коли допити стали жорстокішими, зробив із цього приводу офіційну заяву. Хоча вже 11 січня 1935 року в протоколі з’явилося «зізнання». За протоколами НКВС, так звана «група» складалась із сімнадцяти чоловік, серед них були, зокрема, Микола Куліш та Євген Плужник. На допиті 19 січня прокуророві Українського військового округу Підмогильний сказав: «Я не належав до організації. Я вважав, що постанови партії по національному питанню в життя не проводяться... Для мене представниками партії в літературі були Хвильовий, Яловий, Шумський». Без свідків і адвокатів виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР 27-28 березня засудила Валер’яна Підмогильного та інших заарештованих у цій «справі» на термін «десять років iз конфіскацією особистого майна». Невдовзі Підмогильний був доправлений до Соловецького табору особливого призначення.

І там продовжував писати. У листах до дружини (25 збереглися) згадував про невелику повість про життя одного будинку, оповідання. Із весни 1936-го повідомляв, що працює над романом «Осінь 1929» — про початок колективізації в Україні.

Особлива трійка УНКВС 3 листопада 1937 року винесла новий вирок: «Розстріляти». Напевно, це рішення навряд чи приурочували до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції. Радянський Союз готувався до агресії: війни з Фінляндією. Він хотів захопити і Фінляндію, і частину Швеції. А відтак автоматично вся зона узбережжя Білого моря вкупі соловецькими таборами перетворилися б на зону військових дій. І тому треба було убезпечити себе від поширення небажаної інформації.

ДЕТАЛІ

*На стіні у Валер’яна Підмогильного довгий час висів портрет Зіґмунда Фройда, нагадує дніпропетровський літературознавець Кость Дуб . Вплив психоаналізу і навіть спеціальну термінологію у творах письменника віднаходить кожен читач.

*Валер’ян Підмогильний — один iз найвизначніших українських перекладачів французької літератури. За своєю стилістичною точністю та мовною віртуозністю його переклади Анатоля Франса, Бальзака, Мопассана, Стендаля, Гельвеція, Вольтера, Дідро, Альфонса Доде, Проспера Меріме, Гюстава Флобера, Віктора Гюго, Жоржа Дюамеля досі вважаються неперевершеними, їх перевидають сучасні українські видавництва. Підмогильний був одним з організаторів і перекладачів видання 15-томника Оноре де Бальзака та 25-томника Анатоля Франса.