Чи може нас із вами хто-небудь навчити як жити? Щось порадити — так, але навчити… Відразу згадуються слова героїні кінофільму «Москва сльозам не вірить»: «Не учіть мене жити, краще допоможіть матеріально!». Чомусь саме цей вислів став крилатим і залишився актуальним до наших днів. Але Клейтон Крістенсен «зі своєї дзвіниці успішного мислителя у сфері бізнесу» переконує нас геть в іншому: «…може здаватися, що саме матеріальні ознаки професійного успіху роблять нас щасливими, і в цьому полягає одна з найпоширеніших помилок…».

Так, частково я погоджуюся, «матеріальні ознаки» щастя не дають, але його дає здоров’я близьких, нагодовані діти, подорожі, приємні враження, комфорт і саме «матеріальні ознаки», тобто гроші, можуть це нам дати. Адже в нас не безкоштовна медицина, продукти в магазині також задарма не видають, та й подорожувати без мінімальних заощаджень ви не зможете.

Мені пощастило: я займаюся улюбленою справою, яка мені приносить задоволення, але дивлячись правді в вічі, без підтримки чоловіка на свою заробітну плату я би не змогла себе забезпечити. Й от вам ситуація навпаки: мій чоловік терпіти не може свою роботу, але вона приносить йому гарний заробіток, тож він її цінує. Отак от!

Іноді мені здавалося, що автор от-от скаже, що пожартував та виправиться, але він уперто стояв на своєму, хоча й констатував, що «…освіта є для багатьох інвестицією в майбутнє: ви віддаєте найкращі і найпродуктивніші роки свого життя на те, що не приносить вам одночасного прибутку. Крім того, освіта потребує фінансових вливань, тож багатьом доводиться брати на неї чималі позики — і це при тому, що в декого на цей час уже є родина, яку також треба підтримувати… Ще до випуску ви точно знаєте, скільки будете винні, тільки-но складете останній іспит… Проблеми починаються, коли гроші виходять на перший план».  І тут його понесло знову: мовляв, потрібно працювати заради задоволення, думати про вищі ідеї, ніж заробітна плата. Може, воно й так, але з бурчанням у шлунку не дуже думається про ті «вищі ідеї». Це працює лише тоді, коли в людини вже є якийсь фінансовий старт та немає боргів. Ех, хотілося б мені авторам книжки показати середньостатистичну заробітну плату українця, та додатково надати його квитанції за житло та комунальні послуги (як мінімум), так би мовити, для зіставлення показників. От саме ТОДІ починаються проблеми з назвою «сімейного бюджету не вистачає»!

Отож, як уже стало зрозуміло з моїх слів, перший розділ «Кар’єра як джерело щастя» не дуже мене надихнув на нові звершення, а навпаки, розізлив. Але вже з наступного розділу «Як знайти щастя в стосунках»я взяла для себе багато корисного, наприклад: «…у резюме потрібно звертати увагу не на прикметники, а на дієслова у минулому часі» , «…робота може приносити задоволення й відчуття сенсу, але його неможливо порівняти із міцним почуттям близькості й спільного щастя, які дарує особисте життя і які ви плекаєте разом із рідними й близькими» . Цікаво було спостерігати за плином думок Крістенсена, коли ось він розповідає нам про головне в бізнесі й відразу ці самі аспекти переносить на тему виховання дитини.

Автор розглядає життя людини за трьома векторами: кар’єра, сімейне життя й людяність, — і в розділах усі ці вектори тісно переплітаються.

В останньому, третьому блоці, мені сподобалася теорія про «один разочок»:«Не повинно існувати правила „один разочок“, адже цей разочок може стати фатальним» …

Узагалі, я не люблю ось такі друковані «самовчителі для чайників а-ля„ що робити зі своїм життям“ », перевагу надаю історіям успіху чи біографіям видатних людей. Але ось цю книгу я залишу на своїй полиці. Знаєте чому й для чого?

—  Тому що в цій книзі вас не пхають носом у ваші ж помилки й не кажуть, як робити правильно. Натомість вам показують приклади успішних і провальних схем та теорій.

— Щоб, можливо, коли в мене буде солідний рахунок у банку і я буду дуже заклопотана, не забувала повертатися до своїх близьких вчасно, завжди вчасно, щоби потім не було запізно.

Олена Горобець, книжковий блогер, директор бібліотеки НАСОА