Як автор книжок для дорослих він дебютував у 1964 році, для дітей почав писати у 1975 році, а згодом повністю присвятив себе дитячій літературі та став одним з найпопулярніших світових авторів. Написав близько 30 книжок, що перекладені 25 мовами. Українською вийшли його книги «Петер і червоний птах», «Мій друг Персі, Бофало Біл і я», «Диваки і зануди» та «Чи вмієш ти свистати, Юганно?». Читомозанотувало найцікавіше із вчорашньої зустрічі із письменником.

Моїм першим враженням сьогодні було: «Скільки тут книжок!». Я був захоплений, як їх тут багато, і трохи засмучений, що не всі ці книжки написав я.

Про те, яким має бути дитячий письменник

Насправді, як мені здається, бути трішки дивакуватим набагато легше тому, хто пише для дорослих. Адже ця його дивакуватість, трохи божевільні вчинки, все це врешті працює на промоцію книжки. А от від дитячого автора зазвичай очікують, що він виявиться вельми приємною особою, яка любить гарні будинки, собак, дітей і любить попивати на ґанку лимонад.

Я думаю, що це досить-таки оманливо, бо всі ми часто бачимо, що коли хтось пробує перетворити літературу на інструмент виховання високої моральності, гарної поведінки, то це справляє цілком протилежний ефект.Діти так створені, що коли їх повчаєш занадто багато, то вони чинять навмисно навпаки. Я сам з таких дітей, завжди так робив, та й зараз інколи роблю навпаки, коли мене намагаються занадто багато повчати.

Ульф Старк

Я намагаюсь підтримувати зв’язок із дитиною в собі, це таке своєрідне самонавіювання. Щоб не втратити цього, я практикую відтворення себе і тих шляхів, які я проходив у семирічному віці: заходжу додому, проходжу до кімнати, підходжу до батькового пальто, сягаю рукою до кишені, намацую там копійки чи якісь дрібнички, що побрязкують, забираю їх із собою, йду далі, сходинками вгору, шукаю маму, яка, певно, десь поруч.

На кухні вловлюю запахи, а потім заходжу у ванну кімнату, піднімаюсь на пальчики, щоб дістати до дзеркала і побачити у ньому себе семирічного. Так я намагаюсь, дивлячись у дзеркало, побачити себе дитиною. Власне, таку річ було б не зайвим робити і батькам, і вчителям.

Про творчість і молодих письменників

Я можу дозволити собі просто спокійно писати. Література – це не фільм, вона потребує значно більше часу для співжиття з текстом, проживання його, існування поряд з ним.

Я не читаю лекції для молодих авторів, і взагалі, я не дуже люблю цих молодих авторів, бо це ж нова конкуренція! Насправді, не кожен хороший письменник може стати хорошим вчителем своєї справи.

Я думаю, що це не є професійною таємницею, тож можна розповісти. Я вважаю, що дуже хорошою є порада залишатися собою. Авторів дуже багато і перед читачем постає важкий вибір з-поміж багатьох, тому так важливо зберегти свій, особливий голос. Це те, що має робити кожен письменник.

Я захоплююся творчістю Астрід Ліндґрен, але, напевно, недоречно було б нас порівнювати, бо я не є рівним їй. Вона була такою значною особистістю, такою важливою постаттю, до такого авторитету мені ще треба рости.

Про актуальність книжок

Я люблю читати хороші книжки! Я намагаюся сам писати хороші книжки. Для мене це дуже важливо.

Коли говорити про хороші книги, то тут є такий момент, коли ти, наприклад, прочитав хорошу книгу, захопився нею і порадив її комусь. А коли згодом питаєш, які враження від прочитання, чуєш у відповідь, що книжка не сподобалась. Та це й добре, бо кожна книжка має своїх прихильників, викликає у різних читачів різні емоції. І в цьому теж певна книжкова магія.

Ми у Швеції певним чином маємо подібні проблеми, в тому сенсі, що досить складна ситуація із напливом мігрантів, біженців із Сирії, і з цією темою доводиться мати справу. Одна з моїх книг «Сестра з моря» розповідає про одну дитину з семи тисяч, які перебиралися до Швеції з Фінляндії, коли там саме тривала війна.

Зараз ця книжка і ця тема знову стала актуальною, бо часова відстань між тією війною у Фінляндії і теперішньою проблемою сирійських дітей дає змогу говорити на цю тему спокійніше, а отже, виваженіше. Тоді й шукати якихось шляхів стає легше, тож часова відстань тут важлива.

Про час і зміни

Все змінюється: і суспільство, і батьки, і дідусі з бабусями, і діти, і культура, і автори теж. Всі ці зміни зумовлені доволі об’єктивними речами, але як кілька поколінь тому, так і тепер можна читати твори Астрід Ліндґрен чи пригоди Вінні Пуха. Можна писати, враховуючи досвід своїх попередників так, щоб достукатися до серця будь-якої дитини, не зважаючи на всі оці зміни і відмінності.

Книгу «Диваки й зануди» я написав 30 років тому. Але ви її переклали, її читають сьогодні, купують у книгарнях. Я також бачив дуже гарну виставу в Москві за мотивами цієї ж книги, і на неї теж дуже жваво реагували. Бо, скажімо, така тема, як сексуальність, завжди буде тим актуальним моментом, який завжди потребуватиме обговорення, попри те, коли книжку написано.

Галина Кирпа,перекладачка:

«Чи вмієш ти свистати, Юганно?» Ульфа Старка у моїх руках вперше опинилася у 1995 році, а перекладена у 1997. На той час видавництв ще не було, «Видавництва Старого Лева» ще не було, і я пішла до людини, якій дуже й дуже довіряла у всьому, особливо якщо це стосувалося літератури, – до Євгена Сверстюка.

Він видавав тоді газету «Наша віра», у ній була дитяча сторінка під назвою «Стежинка». Саме тут вперше було надруковано уривок з повісті «Чи вмієш ти свистати, Юганно?». Це найбільший тираж Ульфа Старка в Україні на сьогодні – 50 000 тисяч примірників. Це була перша його презентація Україні. Мені тоді пан Євген побажав успіху з пошуком видавництва й опісля часто цікавився, чи немає якихось результатів.

І от, вже у 2008 році одне київське видавництво навіть підписало угоду на видання цієї книги. Однак коли я на прохання правовласника з Швеції запитала, чому видавці довгий час мовчать, мені дуже неґречно відповіли, мовляв, немає стільки грошей, але будемо дуже раді, якщо цю книжку хтось видасть. Відтоді я вже Юганни не чіпала.

Але в 2009 році я запропонувала Володимиру Брискіну з видавництва «Теза» видати Старка, переклала для нього 10 сторінок, йому сподобалося, і так з’явилася книжка «Мій друг Персі, Бофало Біл і я».

Я не знаю навіть, що було б далі, якби у не з’явилося чудове «Видавництво Старого Лева». Вони самі поцікавилися у мене, чи знаю я таку книжку, як «Диваки і зануди». Звичайно ж, я відповіла ствердно, адже у мене було на той час перекладено дві книжки: «Чи вмієш ти свистати, Юганно?» і «Моя сестра — ангел», які я й надіслала їм.

Одразу потому, як в мережі з’явилося повідомлення про те, що на Книжковий Арсенал завітає Ульф Старк, мені зателефонували київські видавці з питанням, чи немає у мене якогось невеличкого його твору, який би можна було видати до його приїзду.

Ще хочу зазначити, що він не тільки так чудово пише, що його проза вистояна, справжня, зворушлива, він також і сам ілюструє інколи. Старк проілюстрував дві свої книжки».

 Алла Костовська