До речі, 400-річчя від дня смерті англійського класика так само припало на нинішній фестиваль (23 квітня).

Видання «Ромео і Джульєтти» — це, вважай, новий Шекспір з особливими ілюстраціями Владислава Єрка. Художні роботи свідчать про основний вектор перекладу: подати «емансипованого» Шекспіра в усій величі сенсуалістичного, тілесного, вітального. Трагедія пристрастей, у якій воля однієї людини перебуває у зіткненні з волею інших, де одна з найвищих гуманістичних чеснот — кохання — заходить у родове протистояння з традицією середньовічної ієрархічності, «вертикального детермінізму», і в соціальному просторі зустрічаються в герці з новим ренесансним світовідчуттям, у якому людина, яка кохає, сягає найвищої сходинки життя. В. Єрко показує «тілесного» Шекспіра, що не випадково, адже Ренесанс відкриває культ людського тіла, повертаючи античні ідеали та винаходячи нові математичні пропорції досконалості.

Переклад Ю. Андруховича — по-своєму «тілесний», раблезіанський і раціональний. Життєтекст трагедії — то поєднання стихії життя та високих устремлінь. Поряд із використанням розмовно-просторічних слів — лексика, що засвідчує тенденцію до інтелектуалізації. А перекладач — такий собі блазень, наділений особливо тонким і дотепним розумом. Ю. Андруховичу майстерно даються як високий, так і низький стиль; як діалоги про кохання, так і мова простолюду.

Вільям Шекспір на шляху до сьогодення перетворився на міф, символ, товар, бренд. Центральна постать світового літературного канону й мішень для марксистської, феміністичної, постколоніальної критики, — Шекспір залишається одним із найулюбленіших письменників усіх часів. І кожна нова епоха прагне «омолодити» його, зробити «своїм», актуальним для нинішньої доби. Авжеж, весь світ — театр. Ця Шекспірова думка є визначальною для сприйняття англійського генія. Сприймати його слід саме через трансформацію, віднаходячи в його текстах злободенну актуальність.

В одному польському театрі бачив специфічну інтерпретацію Шекспірового «Тіта Андроніка», де жорстокість, яку фіксував ренесансний автор, подібна до жорстокості Другої світової війни: ця п’єса дозволила режисерові передати катастрофічне протистояння між Німеччиною та Польщею. А можна пригадати й інші блискучі сценічні прочитання: монолог Гамлета у виконанні Володимира Висоцького або зовсім нового Гамлета від Бенедикта Камбербетча. Значно раніше за Висоцького й Камбербетча Іван Франко писав, що «Гамлет є чим собі хочете, але не історичною трагедією з датської минувшини. Всі оті книжкові та історичні ремінісценції були для автора мов купа хворосту, з котрої тільки геній може зробити огнище, що горить і світить віки-віками. До всіх тих фактів, натяків, ремінісценцій треба було ще чогось — найважнішого, щоб із них міг постати «Гамлет» — треба було портрета власної душі поетової, портрета геніальної людини, що, вдаючи безумного, під маскою безумства тим яркіше виявляє свою геніальність».

Сила трагедії «Ромео і Джульєтта» пов’язана зі здатністю героїв до переродження, жоден із них не є статичним. Психологія персонажів має свою динаміку, пов’язану з карнавальними уявленнями про те, що і блазень — гіпотетично — може стати королем та навпаки. Шекспірові важливо показати, що світ не є застиглим і все в ньому може змінитися. За Чижевським, митець «створює для своїх героїв такі ситуації, щоб вони могли «змінити вбрання». На думку дослідника, Шекспір був «уважним і до пороків, і до світла». Його художній простір не обмежується морально-етичними демаркаційними лініями, його персонажі не мають бінарного розподілу на «чорно-білих». Зрештою, саме переходи, психологічна трансґресія викликають найбільший інтерес, показуючи, що людина здатна до змін протягом усього життя. Цю рису і прагне відтворити Ю. Андрухович, передусім, на мовленнєвому рівні.

Перекладач викликає старий дух для нового тіла. Він показує Шекспіра не як канонічного хрестоматійного «великого драматурга й поета кохання». У перекладі відбувається своєрідна деконструкція. Андрухович, як і його попередник Ігор Костецький (переклав «Сонети», фрагменти з «Гамлета», «Ромео і Джульєтту» в 1940—1950-ті рр.) показує, що Шекспір — експериментатор, шукач форми. Ю. Андрухович, який свого часу вивів формулу нового ставлення до класики без забронзовілості та штучного ідолопоклонництва (есей «Shevchenko is OK»), прагне розкрити магію Шекспіра. І ця магія — у здатності героїв бути собою і змінюватися, відчуваючи свого читача.

Юрій Андрухович показує, що для шекспірівського світу важливі «ситуація слова» та «ситуація театральної гри», позаяк імпровізація — ключова риса цієї художньої реальності. Шекспірівський текст ніколи не існує як щось готове, а, навпаки, лише як пересотворення чи преображення. Поетика слова залежить значною мірою від контексту і підтексту.

Колись Дмитро Чижевський, президент Шекспірівського товариства на еміграції, висловився, що в шекспірівському світі значну роль відіграє гра, котра почасти має демонічну природу. Цю думку поділяв й Ігор Костецький, чия перекладацька стратегія нагадує стратегію Юрія Андруховича. «Патріарх Бу-Ба-Бу» так само грається з Шекспіром, хоча це особливий різновид гри: гра, яка бавиться з людиною і яка сама визначає правила.

Що ж, не випадково американський професор літератури Гаролд Блум поставив англійського класика в центр західноєвропейського канону, а Карл Леонґард говорив про особливий анклав «акцентуйованих особистостей» у світі Шекспіра. Ті ж Ромео і Джульєтта — архетипні герої, які втілюють ідеалістичні риси та через психологію котрих репрезентовано фундаментальні людські потрясіння. У будь-якому разі Ю. Андрухович переконав нас, що поняття «нормальності» аж ніяк не з шекспірівського світу, в якому панують надмірні і надривні пристрасті, яких «звичайна людина» часто боїться і просто не здатна подужати.

* * *

У Шекспірові часи Великдень зустрічали в новому одязі, який спеціально шили до цього свята, а потім використовували протягом року. Вважалося, що носити обновки до настання Великодня — погана прикмета. З тих часів залишилася приказка At Easter let your clothes be new, or else be sure you will it rue (На Великдень нехай твої речі будуть новими, в іншому разі тобі доведеться розкаятися).

До нинішнього свята сам Шекспір дістав нове вбрання від ательє ексклюзивних строїв під назвою «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ