Ніщо не скінчене для того, хто живий.

Ромен Роллан

Людину ХХІ століття все менше і менше можна здивувати якимись потворами, схожими на перевертнів, зомбі або вампірів. Цікаво, яким же чином тексту про вампіризм, написаному в середині минулого сторіччя, вдається зацікавлювати сучасного читача? Йдеться про роман «Я – легенда» відомого американського письменника та сценариста Річарда Метісона, лауреата багатьох премій: від Всесвітньої премії фентезі до Премії Едгара Алана По. Культовий автор наукової фантастики Рей Бредбері вважав Річарда Метісона «одним із найзначніших письменників ХХ століття», а Стівен Кінг, у свою чергу, відзначав великий вплив цього митця на становлення власної творчої особистості.

Ідея написання роману «Я – легенда» з’явилася після перегляду Річардом Метісоном кінофільму «Дракула». Письменник із неабиякою уявою задумався: якщо один вампір може налякати, що ж станеться, коли тисячі вампірів заповнять увесь світ?

За сюжетом пандемія вампіризму поширилася по всіх континентах. Головний герой роману Роберт Невілл – єдина жива людина в Лос-Анджелесі, а, можливо, і на цілій планеті. Він на відміну від інших не заразився хворобою. Тепер чоловікові доводиться переховуватися в забарикадованому будинку та шукати ліки від жахливого вірусу, що вразив людство.

Сторінки роману наскрізь просякнуті постапокаліптичною атмосферою. Кругом руїни, безлюдні домівки, покинуті автівки, десь на околицях міста перманентно клубочиться аспідний дим із яру для спалення мертвих. Удень панує цілковита тиша, вночі – шурхотіння і скрегіт вампірського кодла.

У такому гнітючому світі доводиться існувати Робертові Невіллу. І навіть у сильного, мужнього й адаптованого до нових реалій чоловіка іноді не вистачає сили волі: він береться за чарку і забувається в оточенні чотирьох стін, згадуючи рідних та близьких, мирячись зі своєю самотністю. Але згодом розчарування минається, Роберт знову стає до справи: розгадати таємницю пошесті, що охопила всю планету.

Цікавим є те, що в книзі розповідається про природу вампірів із наукової точки зору. Головному героєві доводиться перечитати безліч книжок із медицини, мікробіології і психології, роздобути мікроскоп, аби лише дослідити, чому вампіри жахаються часникового запаху, не з’являються під денним світлом і постійно жадають крові. Одним із найскладніших завдань виявляється пояснити, чому ж майже всі інфіковані створіння не переносять вигляду розп’яття, оскільки це вже щось на рівні свідомості.

Роман «Я – легенда» – також і розповідь про ініціалізацію меншості в зруйнованому світі-конструкторі, яка поступово стає абсолютною групою-домінантою. Така зміна пріоритетів є нормальним явищем, адже, як виявилося, «нормальність була кількісним поняттям, стандартом для багатьох, а не для когось одного» (с. 219). Та з часом стає зрозумілим, що людина у створеній нею ж дійсності перетворюється на легенду…

У цілому, книжка є захоплюючою фантазією визнаного літературного майстра на постапокаліптичну тему, яка варта уваги всіх шанувальників справжньої наукової фантастики, що пройшла випробування часом. Цей твір не варто брати до рук особам, які воліють прочитати романтичну історію кохання вампіра до людини або насолодитися життєвою сповіддю довговолосого кровопивця-красеня.

P.S. Симпатична і комерційно приваблива обкладинка рецензованого видання не зовсім пасує тексту, що міститься під нею. І головна причина в тому, що собака в романі аж ніяк не вівчарка, а звичайний дворовий пес. Тож, таке зображення більш прийнятне для постера однойменного фільму режисера Френсіса Лоуренса, що вийшов на великі екрани в 2007 році, і в якому головну роль зіграв зовсім не блакитноокий Вілл Сміт. До речі, ця стрічка є не першою екранізацією книги Річарда Метісона. До цього роман «Я – легенда» мав ще чотири кіноадаптації! Значне досягнення, чи не так?

Ігор Ярославський