Re: цензії
- 10.06.2026|Ігор ЗіньчукЯк знайти шлях до успіху компанії?
- 05.06.2026|Ганна Клименко-СиньоокПеретин - Перехід - Присутність: Містичні лабіринти прозопису Алли Рогашко
- 04.06.2026|Тетяна Качак, докторка філологічних наук, професорка Карпатського національного університету імені Василя Стефаника«Українська ластівка» в культурно-історичному вимірі та міждисциплінарній інтерпретації Лідії Ковалець
- 31.05.2026|Надія ПознякВивільнення пам´яті
- 31.05.2026|Ігор ЧорнийКоли жінці нудно
- 30.05.2026|Віктор Палинський«Війна у лісовій пісні»
- 30.05.2026|Ігор ЗіньчукНова книга поезій Ліни Костенко «Вітер з Марса» – застереження для людства
- 29.05.2026|Василь КузанБезгрішні тексти
- 25.05.2026|Дана ПінчевськаАнімізм як форма поезії, або Дещо про практичні дослідження магії
- 23.05.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськХитрості недостатньо
Видавничі новинки
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Від посмішки - до поцілунку
Беручи до рук нову книжку Вано Крюґера «Прощальний поцілунок Ілліча» (К.: Люта справа, 2015), ніяк обійти його «нульову» збірку зі схожою назвою — «Ніжна посмішка Берії».
Обидві мають багато спільного, та й формально левова частина віршів з однієї книжки перекочувала до іншої.
Та принципова подібність полягає в тому, що обидві містять вірші з двох паралельних Всесвітів: 1) ті, що мають стосунок до поезії; 2) ті, що мають стосунок до епатажу й провокації. Почнемо з останнього.
Давати поезії строгі визначення — справа невдячна; тому обережно зазначу: поезія — це особливий спосіб виразити навколишній світ і всі речі в ньому, так знівелювати межу між суб’єктом, об’єктом і довкіллям, щоб вони злилися в «піднесене ліричне ціле» (за визначенням М.Уельбека).
Немає жодного сумніву, що Крюґер чудово розуміє: вимагати від персонажів радянської минувшини піднесення або ліричного цілого — принаймні необачно. Як брудна лайка з вуст тендітної красуні, до якої вирішив позалицятися студент-філолог, враз зруйнує її світлий образ, так і поетичні берії, дзержинські, андропови і сталіни легко можуть розправитися з лірикою, а подекуди — і з самою поезією.
Однак не все так просто. Крюґер насправді дуже дбайливий поетичний господарник, якому шкода тієї дармової енергії, яку випромінюють — немовби забутий у російській тайзі атомний реактор — ці привиди минулого; а публіка часом така ласа на поетичний цезій і стронцій! Авжеж, адреналін — гарантовано!
Та як не крути, публіцистичність — один з головних атрибутів Леніна і К°. Навіть додавання критичної дози перверзійності не може вилікувати «комуністичну братву» від цієї смертельної для поезії хвороби. Чи можна, приміром, уявити, що образ Андропова подарує тонкі відчуття, народить прекрасну емоцію? Чи порятує він, коли тобі відмовила кохана?..
Утім життя змінюється швидко, і нині те, що дратувало у Крюґера п’ять років тому, набуває нових властивостей. Тим паче, у контексті модної тепер в Україні декомунізації «червона» книжка з «червоним» змістом — це вельми мудро й своєчасно. Та й приклади вже є: на початку січня у Німеччині 4-тисячний наклад нового видання книжки Адольфа Гітлера Mein Kampf за ціною 59 євро розійшовся за кілька годин!
Інтерес до різного штибу демонів супроводжує людину протягом усієї історії, і певно, нікуди не зникне: такі закони гри (себто життя). І Крюґер це чудово розуміє. Його версія зла, на відміну від Адольфової, принаймні безпечна, і зовсім не передбачає якогось наслідування. Ба більше: вона, за законом від протилежного, навіть може спонукати до добра, а оце вже і є справжньою декомунізацією, за яку варто було би надати Крюґерові урядовий ґрант або нагородити президентською стипендією. Висновок: Вано Крюґер — ще й чудовий маркетолог!
А тепер — про інший Всесвіт. Поезія — це намагання повернути-подарувати людині первісні відчуття, закладені в генах. Розігнати туман та морок усіх щоденних, щохвилинних нашарувань. Докопатися до найголовніших образів, які й справді важливі — і вдень, і вночі, й уві сні. Крюґеру це часто вдається, як-от: «Місто лежить в колисці руїн / в пелюшках з колючого дроту»; «Мертва вода із затоплених храмів»; «Маузер ніжно цілує бранку у ямку». Очі стануть блакитними «наче небо напередодні Першої світової», а у нечистого під нігтями «застрягли частки сонця, / Що залишилися там, / Коли він, падаючи, чіплявся за нього». А ось як тонко поет передав трагедію homo sovieticus, що втратив Ілліча: «Вовчицею, у якої повбивали вовченят, завивала / Люта зима 1924 року». Або такий ось прощальний поцілунок Ілліча: «З воскових губ Леніна / раптово злетів червоний метелик». Несподівано актуально виглядає і цей космічний дискурс:
«Порубаною морквою
Гордо стримлять у чорні нічні небеса
Червоні вежі Кремля —
Неначе котрийсь
з кухарів повстромляв їх
У небо,
Погрожуючи комусь,
Що живе за його
кришталевою кришкою,
Щедро роздірявленою
сріблястими цвяшками
Зір і комет».
Згадаймо і про один прикрий момент, на що Крюґер, утім, пішов свідомо, — до цієї збірки не було включено його програмний вірш «Нічний метелику Житомирської траси…» Невже Крюґер зважився на те, щоб підмінити його новим віршем «Прекрасна панно, що дарує спокій…», котрий написано в тій самій естетиці, тональності і ритмі?!
У «Прощальному поцілунку Ілліча» є цінна окраса — «Передмова» та «Передмова до передмови» від білоруського літературознавця й політолога Олександра Федути. Ці тексти настільки колоритні й соковиті, що патріотична «Люта справа» надрукувала їх мовою оригіналу — російською. Сповнена тонкого гумору і несподіваних інтелектуальних ходів — наприклад, пан Федута шість (!) разів згадує «пальцы-крючья» Крюґера, — ця гіперпередмова слугує чудовою розминкою для м’язів обличчя, які, хочеш ти цього чи ні, а таки складуться в когось у посмішку, а у когось — і в поцілунок.
Олег Поляков
Коментарі
Останні події
- 11.06.2026|14:37«Діамантова змійка»: мистецтво паризьких салонів
- 31.05.2026|06:35Стартував прийом заявок на Премію імені Романа Гамади 2026
- 31.05.2026|06:21Українська стрічка «Паляниця» здобула престижну нагороду на американському фестивалі ETHOS Film Awards
- 30.05.2026|15:00Ніна Мюррей – лауреатка премії Drahoman Prize за 2025 рік
- 29.05.2026|07:54Гуцули, цимбали і гори: музикант hOsT представляє сингл-ремікс Hutsuly
- 29.05.2026|07:50«Японські книги дітям України»: велика гуманітарна ініціатива «Ранку» та Shikosha
- 25.05.2026|17:00Внаслідок нічної атаки на Київ пошкоджено будинки письменниць Олени Захарченко та Ірини Цілик
- 23.05.2026|04:17Навколо літератури зібрано 2,5 мільйони гривень для дітей: Артур Дронь провів благодійний вечір у Львові
- 23.05.2026|04:11Нова частина епічної фентезі-саги про Кия об’єднує українську, кельтську та давньогрецьку міфології у власному всесвіті
- 21.05.2026|13:07В Ужгороді оголосили короткий список VIІІ Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
