В інтернатних закладах України утримується понад 100 000 дітей. Часто вони проживають і одночасно навчаються в одному й тому закладі. Всюди - дисципліна, мінімальні соціальні стандарти, радість хронологічна: солодощі та іграшки на свята. Благодійникам звичніше подарувати пакунок цукерок, ніж пояснити, як розраховувати бюджет, або як захищати свої права, або провести тести на професійну орієнтацію. Крім того, невідомо, як на просвітницькі ініціативи зреагує адміністрація: концепція цукерок зрозуміла, концепція прав людини і свобод - не дуже.

Під час нещодавнього Саміту Супергероїв, де йшлося про зміну державних підходів, пошук інновацій та активізацію діяльності громадських організацій щодо дітей, котрі утримуються в інтернатах, прозвучала цифра, що 51 відсоток українців не вважає утримання дітей в інтернатах проблемою.

Відтак, контрольний пакет акцій щодо долі позбавлених родини дітей тримають в руках люди, котрим це, в принципі, байдуже.

Спочатку, усвідомлення цього лякає, починаєш думати, як в країні, де народився такий потужний волонтерский рух, де діють вагомі організації з захисту прав дитини, де дітьми постійно спекулюють та маніпулюють як емоційним чинником в різних дискусіях, і де є поширеними вирази: "Діти - квіти життя" та "Діти - наше майбутнє", можуть з´явитися наведені статистичні показники? Що ж із нами не так?

Їж та молись

Але варто розкрутити цей клубок соціальної (не)чутливості. Як ми загалом сприймаємо власні мінімальні потреби? Що вкладається в звичний термін "прожитковий мінімум" або ж "державні соціальні стандарти", "нормативи споживання", "нормативи забезпечення"?

Можливість десь ночувати (до уваги береться метраж, нехтується приватність), десь вчитися (поки є безоплатна освіта) або працювати (поки є державне або комунальні замовлення, "сіра зона", мінімалка) або отримувати соціальну допомогу по безробіттю, можливість щось з´їсти (неважливо, чи ти вегетаріанець, неважливо, чи тобі вистачає здоров´я на перетравлення цієї їжі) та у щось вдягнутися (щоб не змерзнути, неважливо, чи виховує цей одяг смак, чи є він натуральним тощо), отримати кілька таблеток, коли захворів (неважливо, які ліки прописав лікар, важливо які ліки прописані в нормативах і що є в наявності).

Закон про Державний бюджет України на 2016 рік встановлює прожитковий мінімум з 1 травня - 1399 гривень в місяць на одну особу, для дітей віком до 6 років - 1228 гривень, для дітей з 6 років до повноліття - 1531 гривню.

Власне, у Законі про прожитковий мінімум йдеться про наступне: "Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров´я, набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості".

Їж, молись, кохай. Або ж їж, не ходи голяка, спи.

Місячний набір продуктів харчування можна собі уявити, хоча, я сумніваюся, що туди зараховують воду (взагалі воду кудись зараховують? Питну і ту, що необхідна для гігієни, готування їжі тощо?)

Дозвіл на культурний розвиток

Але от що мається на увазі під основними соціальними та культурними потребами - сказати важче. Спробуйте, шановні, уявити мінімальні стандарти соціальних та культурних потреб для своєї особистості.

Саме про особистість, про розвиток особистості, про освітні, культурні, реабілітаційні, адаптаційні потреби навіть не згадується. Ми не маємо цього в дитинстві, не маємо цього в зрілому віці, не маємо цього в старості, особливо коли йдеться про людей, все життя яких - пересування місцями несвободи з початкової станції "будинок дитини" до кінцевої "будинок престарілих".

Наприклад, можна відкрити державний депозит до повноліття кожної дитини, що утримується в інтернаті, так роблять в Казахстані, але це виховує патерналізм, і дітей, що не отримали належної освіти, розвитку, усвідомлення ціннісних переваг, комунікативних та професійних навичок, вмінь адоптуватися до будь-якої ситуації, зжирають ці гроші або ж діти буквально все це проїдають.

Українці і в старості виглядають безпорадними не тільки тому, що пенсії нещадно малі, а й тому, що цілі покоління не звикли зараховувати до свого мінімуму потреб: розвиток, відпочинок, культурне дозвілля.

І тому пенсіонери не поспішають навіть на пільгових умовах проїхатися рейсовим автобусом до історичної пам´ятки, що знаходиться в їхній області, бо не усвідомлюють доступність, бюджетність і важливість для себе цієї опції.

100 грам ковбаси vs квиток у філармонію

Бо покоління людей взрощували на іншому: ось тобі в кращому випадку книга - Біблія (маніфест комуністичної партії) або інша. Ось тобі - каша або картопелька (набий пузо). Ось тобі чоботи (на вулиці зимно, а треба ж до школи/на город/ до роботи дійти). Чого ще прагнути? Все є.

Тому будь-якому політику легко вдається спекулювати ціною на ковбасу в СРСР - один карбованець сімдесят копійок, ніж ціною квитка у філармонію. По-перше, мало хто це пам´ятає, по-друге, й зараз ціна цілком прийнятна - 70 гривень, але "чи воно мені треба"? Всі ми знаємо, до чого це призводить…

Звичайно, все це грубі узагальнення, і завжди є люди, котрі живуть не за соціальними нормативами, і диваки, котрі виживають і стають сильними всупереч державним мінімальним стандартам або ж політиці, але так чи інакше, більшою або ж меншою мірою, най мінімальне, але матеріальне, превалює над нематеріальним, тим самим, що якраз і формує нас як особистостей, тим самим, що потребує фінансових внесків та матеріальної підтримки.

Сучасні свідомі батьки це розуміють. Розвиток дитини стартує рано, ми намагаємося дати дитині всі інструменти, щоб вона не почувалася чужинцем або ж дикункою в суспільстві, враховуємо таланти, особливості, потреби, індивідуальність, темперамент тощо.

Тому і державі, і громаді час подумати про тих дітей, які дорослішають на однакових ліжках і не знають, навіщо і як обирати іграшку та професію, одяг, зачіску та й загалом мати право на вибір.

Подумати, як змінити утримання на життя.