- Щось ти схуд, друже, за останній Рамадан, - звертається один татарин до іншого на районному базарчику одного зі спальних районів Львова. Цей базарчик із дня на день мають знести і побудувати там нарешті давно обіцяну трамвайну колію. Екскаватори повільно насуваються і зносять ятку за яткою, але решта базару продовжує звичне існування, спокійно і приречено очікуючи своєї черги.

Обидва татарини продають на базарчику приправи. Свіжі, пахучі, якщо бажаєте, зроблять вам суміш "на плов", "на рибу", "на гриль" і навіть "на пісний гриль", тобто на овочі й шампіньйони. Обидва татарини розмовляють бездоганною українською. Вони вже місцеві, з усіма вітаються, всіх знають. І, зрештою, живуть не будь-де, а у престижному районі Львова, зі зручною інфраструктурою, дитсадками, школами, масою базарів, супермаркетів, аптек, дрібних магазинів, барів, з басейном і навіть більярдним клубом. Ну от, ще і трамвай буде незабаром.

Ощадливо не купувати зайвого

Респектабельність помітна тут відразу. Хлібні крамнички і ринок переважно не чинні ані надто рано, ні дуже пізно - нехай злидарі бігають закуповуватися вдосвіта або потемки, сихівчани - люди солідні, вони залагоджують справи в обідню пору. Закупи - це цілий ритуал, центральна подія дня. Адже випадкових людей на тутешніх базарах практично не буває. Продавці вітаються з постійними покупцями і чесно попереджають, який товар варто купувати, а який - ні. І не лише тому, що бояться втратити клієнта. Асортимент окремих яток, як і їхня кількість достатньо аскетичні і зведені до необхідного мінімуму. Кількість товару теж ретельно розрахована, адже зберігати його немає де, тому як молоко, так і дезодоранти підвозять за потреби.

Тут ніхто нікого не обважує і не обраховує, порядна поведінка є одним із елементів тутешньої етики. Кого ж обдурювати, якщо "всі свої"? Часто продавці настільки добре знають свою клієнтуру (або методи впливу на неї), що вже не питають, який саме йогурт, сорт сметани, молока чи масла вам потрібен.

- Я знаю, пані, що Ви не любите одноразових кульочків, - привітно посміхається мені продавчиня і ставлять на прилавок обране на власний розсуд, називаючи лише сумарну ціну. А якщо котрась прискіплива домогосподарка вирішить поцікавитися, скільки ж коштує масло, і дозволить собі здивуватися, що воно знову подорожчало, то сповнена власної гідності продавчиня відповість щось на зразок:

- Так це ж масло! Хочете маргарини, беріть он те, дешевше.

І злякана домогосподарка тут же пошкодує про свою зухвалість, адже не зважати на якість продуктів - не в тутешніх традиціях.

Хоча це зовсім не означає, що люди тут не ощадливі, радше навпаки. Просто ощадливість їхня не в тому, щоб купувати дешеве, а в тому, щоб не купувати зайвого. На їхню думку, зайвого. Тому асортимент дорогих мобільних телефонів тут суттєво ширший за пропозицію книжок, газет чи журналів. А для бідніших існують спеціальні знижки - підіпсуті овочі за півціни чи навіть жовтки битих яєць, які вам зіллють у банку за символічну ціну.

В очікуванні на українського Боба Марлі

Сихів - це королівство безкінечних ремонтів, металопластикових вікон і клаптикових декорацій на фасадах, це панельні будинки з такою кривизною стін і стель, що чудо їхнього тривання може змагатися з Пізанською вежею, це територія дитячих візочків, які постійно утворюють корки у вузеньких коридорчиках поміж базарними ятками, це катастрофічний брак місць у дитсадках і самих дитсадків, це підлітки, які цілі канікули проводять на лавці під будинком, слухаючи неякісні музичні записи із новеньких мобільних телефонів. Мабуть, під вечір це їм страшенно набридає, і тоді вони йдуть трощити свіжообладнані дитячі майданчики, а потім курять у ліфті щось смердюче, випорожнюються і розходяться по домівках. Може, хтось із них виросте на такого собі українського Боба Марлі, і увесь світ слухатиме його записів із якісних ліцензійних дисків, а перекладачі його текстів мучитимуться над тим, як адекватно передати мовами цивілізованого світу: "Я празрєвала, бля" чи "Офігіваю, на х**".

Захід сонця у "Сквері гідності"

Соняшникове насіння - це справжня "фішка" тутешнього життя. Його можна купити на кожному кроці, майже як італійську оливкову олію, маскарпоне чи пармезан, що їх заробітчани старанно підвозять на місцеві базарчики. Часом мені здається, що пропозиція соняшникового насіння навіть перевищує кількість точок, у яких можна купити картку до мобільного, хоча таке, на перший погляд, і здається неможливим. Насіння лузають усі - молоді мами на прогулянці з візочком (вважається, що від насіння "молоко прибуває"), вони спритно штовхають візок і встигають залишати за собою доволі інтенсивний слід від лушпиння. Деякі викидають насіння у спеціальний мішечок, але це ще зовсім нова і малопоширена тенденція. Як і мішечки для собачого лайна, які тут, як і по всьому місту, з´явилися не так давно, і наразі контейнер із ними стоїть лише у впорядкованому цьогоріч ініціативними мешканцями "Сквері гідності".

Колись мій чотирирічний син приніс із прогулянки торбинку із насінням і сказав:

- Мама, дивися, ти таке не вмієс. Треба брати це і розкусувати, - а потім хвацько сплюнув лушпиння на підлогу.

Часом, коли вранці я зустрічаю на сходах сусіда-араба, тоді виходжу на автобусну зупинку з романтичною назвою "Санта Барбара" і вдихаю гострі аміачні випари асфальту довкола одноіменного ринку, а потім чую за спиною звуки незнайомої мови, схожої на турецьку, я уявляю себе у бідному торговому кварталі якогось східного чи південного міста з неокресленої країни пригодницьких дитячих книг. Ринок активно випаровує пахощі скумбрії чи морського окуня, які повільно розморожуються на ятках, або ж оселедця, замаринованого у пластмасових відрах з-під водоемульсійної фарби для стін.

На невеличкому клаптику цієї смердючої від сечі водіїв маршруток базарної землі можна купити все - від молока до броколі, хоча асортимент сезонних фруктів та овочів скорочується з року в рік, зате ширшає асортимент ексклюзивних товарів. Мед із візитівками пасічника на банках. Лікарські трави і трав´яні чаї, любовно розкладені по власноруч виготовлених торбинках і підписані від руки акуратними друкованими літерами. Перша - велика літера - обведена червоним. Чоловік, який торгує травами, все робить непоспіхом, але відчувається, що він добре знає свою справу і отримує від роботи задоволення. По-іншому не витрачав би стільки часу на торбинки і вирізані вручну паперові смужки із підписами, міг би продавати все в нашвидкоруч скручених паперових рурках, як це роблять інші продавці - соняшникового насіння чи східних прянощів.

Як бензин впливає на ціну городини

У бік ексклюзивності змінюються й ціни на товари. Якщо раніше місцеві фрукти та овочі були дешевшими від заморських, то тепер бабусі з поближнього села продають у липні грушки зі свого городу за ціною аргентинських. На моє здивоване запитання, відповідають:

- Ви шо, панусю, не видите, шо сі з бензиною робе?

І попри явно переоцінений вплив макроекономічних факторів на місцеве ціноутворення це не може не викликати повагу, адже свідчить про важливий еволюційний крок у самосвідомості місцевих бабусь, які нарешті почали цінувати свою працю. І я все літо мовчки купувала грушки за європейською ціною, а трохи далі - майже наполовину дешевші банани, на які чомусь ціна безину вплинула не так сильно.

Перед вікном моєї спальні стоїть помаранчевого кольору смітник, куди нещодавно хтось викинув картату парасолю. Вітер відніс парасолю трохи далі, і нею почали бавитися смагляві дітлахи в обдертому одязі. Коли заходить сонце, у всіх вікнах мого помешкання по черзі можна роздивлятися, як міняє свої інтенсивні багряно-жовті кольори призахідне небо. Думаю, цей кадр із обдертими дітьми, картатою парасолею та смітником на тлі призахідного неба сподобався б якому-небудь Фелліні.

Наталка Сняданко