Політична відповідальність, яка працює у країнах розвиненої демократії, фактично не спрацьовує в Україні. Однією з причин є коротка пам´ять, як медійна, так і народна. Про особисту відповідальність політиків та політикинь тут навіть не йдеться, це як почуття гумору: або є, або нема. Таке враження, що в політиків ця якість відсутня, мозоль сумління не муляє.

Народу ж легше фізично скинути нарваного політика до смітника, ніж надійно запроторити на історичне сміттєзвалище. Зі смітників політики вибираються, інколи судяться за честь, гідність та ділову репутацію, і, частіше за все, знову опиняються при владі, зокрема, отримують представницький мандат, намащений народною довірою.

І знову виникає подив: чому ці люди опинилися в парламенті, в уряді, у місцевих органах влади? Але мало хто задається питанням, а чому ми сприяли цьому або ж дозволили це?

Ідеологія програє

Класики популізму, як старі картярі, навіть не оновлюють колоду карт, показують вічні фокуси з соціалкою та комуналкою, і тут перемагає активніший. Тобто вони не програють власною неспроможністю, не програють ідеями, ця лососина другої свіжості все ще вважається їстівною, вони програють в харизматичності.

Праві так само програють - не тому, що фактично не виконують свої політичні платформи, не тому, що розчаровують виборців (комусь видається, що бійок в парламенті було замало, а хтось шокований тим, що вони взагалі замінили собою законодавчі ініціативи), а тому, що стикаються з більш харизматичними ідеологічними однодумцями та політичними суперниками. Голоси розтягуються, інколи на дві ковдри цих голосів не вистачає.

Ідеологія в українському випадку поки що програє соціально-тарифному попурі.

Надії на люстрацію

Коли політичної відповідальності не існує, кримінальна відповідальність - процес тривалий, як лікування гомеопатією, дисциплінарна відповідальність ув´язана з політичною та кримінальною, отже, провисає, фінансова також напряму залежить від кримінальної, багато надій народу покладалося на закон про очищення влади.

Більшість сприйняла люстрацію як універсальний інструмент одночасної заміни "поганих" посадовців на "хороших".  Про це свідчать соціологічні опитування, які проводилися у 2015-му та 2016 роках.

При цьому мало хто розуміє, що люстрація не є фундаментальною  " зачисткою " та покаранням. Це лише фільтр державних кадрів за визначеними законом критеріями.

За два роки дії люстрації 98 відсотків українських чиновників, які обіймали керівні посади за правління Януковича, більше не причетні до управління державою. Це майже 1000 осіб.

Є ті, що ігнорують люстраційні вимоги, зокрема це - фіскальна служба, Генеральна прокуратура, судова влада та Адміністрація президента.

Часто можна почути застереження щодо того, що особа, яка підпадає під люстрацію за формальними вимогами закону, насправді є міцним професіоналом і не причетна до неправомірних дій. Тобто керівники перелічених органів узяли на себе дискреційні функції щодо вирішення питання - застосовувати положення закону про очищення влади чи ні. Навіщо чекати на висновок Конституційного суду, дійсно, життя ж іде? Та й до судів особливої довіри немає: недолюстровані. А от очільники перелічених органів влади, певне, тримають у руках люстраційні булави.

Натомість у судах знаходиться понад 1000 позовів від люстрованих осіб, зокрема і щодо поновлення на роботі. І поки не зрозуміло, яка буде думка судів України щодо правомірності люстраційних процедур.

Очищення суддів

Питанням номер один люстрації залишається очищення судової гілки влади у рамках реформи правосуддя. Тому особлива надія тут покладається на Громадську раду доброчесності, адже саме громадським активістам, "новим людям", довіряє значуща кількість людей.

Утім, необізнаність людей, зокрема, позначається і на тому, що конкурс, відповідно до якого комісією при Уповноваженій з прав людини було обрано нового члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів, дивилося онлайн 11 людей. Однією з яких була я. Рівень довіри, зацікавленості та обізнаності вражає, чи не так?

Люстрація виглядає як застигла для тих, хто не розуміється на процедурах та критеріях застосування. Відповідно до згаданого соціального дослідження, більшість людей не помічає результативності люстрації. Це пояснюється ще й тим, що люстрацію сприймають як спосіб отримання соціальної справедливості: революційне-радикальне - покарання багатих хабарників. Як систему покарання. Меншою мірою її розглядають в якості інструмента очищення від людей Януковича, як протидію сепаратизму, як умову декомунізації.

Народ хоче видовищності. Усі ці гвинтики правління Януковича, без медійних імен, прізвищ, хай і з мільйонними статками (про що ми поки що достовірно не знаємо, бо "майнова люстрація" гальмує), не візуалізують цей процес. Навіть поневоленим гладіаторам давали імена.

І хоча існує добротний Єдиний реєстр люстрованих чиновників, певне, заходить туди тільки "професійна аудиторія", більшість зависає вже на літері А, намагаючись зрозуміти: хто всі ці люди? І що із цим всім робити?

Потрібна візуалізація

Необхідність очищення  влади є чіткою домінантою масової свідомості в Україні, що загалом не піддається сумніву і є незмінною протягом останніх років у якості передумови успішності будь-яких реформ.

Якісним проривом може бути результативність реформ, котрі також не можуть візуалізуватися за помахом чарівної палички чи люстраційної булави. Але народ романтизує та міфологізує будь-який процес, тому потрібні або герої та антигерої, видовища - як у серіалах та реаліті-шоу. Або ж немарудні методи пояснення процедур на прикладах: чому у випадку з п. Н ми не можемо говорити про люстрацію, чому натомість люстрували п. Т та п. Ч, і як відбувався суд, завдяки рішенню якому п. Т поновилася на своїй посаді, а п. Ч не має права доступу до державно-управлінських посад 10 років.

Насамперед це стосується і "майнової люстрації". Люди мають розуміти, чому це пробуксовує. І чому важливо не те, що людина має 22 годинника, а походження статків, за які ці 22 годинника придбані. Бо декларації можуть побачити всі, питань виникає багато, і відповіді потрібно надавати оперативніше. Бо ніщо так не розбещує і ніщо так не збуджує людей, як шалена кількість квартир, годинників, храмів, шуб, автомобілів, значні суми в готівці тощо в руках слуг народу.