Самотність можна долати по-різному. Бабуся Марія не почувається покинутою у своїй хаті на горі, бо в неї є курка Марічка.

Вони й поговорити можуть, і допомогти одна одній у скруті. А коли треба для чогось спуститися вниз, до людей, то не завжди легкий і безпечний шлях долають також разом.

До того ж обидві шанують свободу і ніколи не нав’язують своїх рішень та уподобань. Гірські люди вміють цінувати спочутливість та солідарність, інакше годі вижити у світі, який зображено майже що доіндустріальним.

Щось у цій розповіді належить історії, щось сучасності, а щось міфові.

Піти до страшного Чорного Лісу, де можна зустріти навіть ведмедевзів та вовчузянців, не кажучи вже про звичайних ведмедів і вовків, бабусю якраз і змушує тривога за сусіда.

Хворого пана Кулінського годі вилікувати без помічних трав, які ростуть лише на Найвищій Полонині. А в лісі – як у лісі, та ще зачарованому: провалюєшся у яму, мерзнеш, приходить страшна рись із жовтими очима і…

Тут закони реалістичної розповіді (недарма навіть поїзд "Львів – Рахів" на одній ілюстрації з’являється!) поступаються казковому очудненню.

Тож рись, неабияк злякавши і літню жінку, і її курку (не певна, чи малих читачів, яким адресовано текст), виявляється не вбивцею, а рятувальницею.

Приручена лісниковою донькою, вона допомагає вибратися на поверхню, а згодом навіть возить на собі Марічку.

І лікарські трави у лісниковій хаті знаходяться, і лелеку дівчинка з бабусею рятують, розігнавши голіруч зграю знавіснілих вовків. Усе складається добре, Орисі якраз і бракувало весь час такої доброї, лагідної бабусі, тож вони швидко потоваришували. Коли живеш сама самотою посеред лісу чи на горі, людською приязню треба особливо дорожити.

Та хіба у мільйонному місті ми не страждаємо часом так само від браку співчуття й розуміння?

Ця книжка може сподобатися навіть тим, хто не вміє читати, бо ілюстрації Мар’яни Прохасько такі виразні, що переймаєшся симпатією до бабусі в квітчастій хустці.

Орися її приміряла, а гості дала вдягнути свою шапку. Бабуся не виглядала в ній аж так гарно. Але все ж новий досвід. Подорож до Чорного Лісу зрештою закінчилася щасливо.

Отже, і казка, і реалізм, і міф, і навіть філософські узагальнення. От тільки рівновагу між умінням серйозно ставитися до несерйозних речей та несерйозно ставитися до справ серйозних у "Сузір’ї Курки" все ж трохи порушено.

Малим читачам не завжди хочеться перейматися проблемами дорослих.

Віра Агеєва, професор Києво-Могилянської академії, член журі