Цю всесвітньовідому повість класика англійської літератури українські школярі тепер вивчають у 6 класі. Та вона гідна перечитування. Квінтесенція дікенсовських поглядів, живо змальована вікторіанська Англія й бідолаха Скрудж, що сам себе загнав у глухий кут і заодно став загальною назвою. Як, мабуть, кожен персонаж із «вічної класики», головний герой цієї повісті — дуже сучасний, тож постійно виринає в інших літературних творах, фільмах, виставах та й просто в житті. І, на думку автора, має шанс виправитися. Варто лише привидам минулого нагадати, що найчерствіший шмат хліба колись був м’яким та ароматним.

 

І не важливо, скільки разів ви вже читали цю повість… У будь-якому віці наприкінці вас чекає катарсис — зі слізьми чи без. «Різдвяна історія» — найкраще з того, що можна почитати собі й дітям на Різдво. І чудово, що тепер маємо таке ілюстроване видання в перекладі Івана Андрусяка.

 

Альтернатива: «Ніч перед Різдвом» Миколи Гоголя, звісно ж! Коли, як не тепер, перечитати?

 

«13 різдвяних історій» («Видавництво Старого Лева», 2013). 

 

Видавництво зібрало під одну обкладинку 13 справді відомих та улюблених читачами авторів. Кожен отримав домашнє завдання: написати оповідання про Різдво. Вимогливий учитель, напевне, поставив би за ці твори різні оцінки, однак відзначив би дотримання стилю кожним. Роад-сторі від Сергія Жадана, комедія від Ірени Карпи про українського Скруджа (я ж вам казала!), теплі, майже голлівудські різдвяні оповідання від Маріанни Кіяновської, Мар’яни Савки та Лариси Денисенко, фірмова «побутова історія» від Андрія Бондаря… Чим класна ця збірка — то це тим, що вона дозволить читачу познайомитися зі стилем і (частково) тематикою, властивими кожному з письменників. Вам неодмінно сподобається принаймні кілька історій із книжки, яка читається за вечір, та й святковий настрій буде забезпечено.

 

Альтернатива: якщо вам не конче потрібен різдвяних настрій, пораджу нову антологію — збірку оповідань «#Невимушені» (Vivat) п´ятьох молодих українських письменників про своє покоління.

 

 

Це товстезне (500 із гаком сторінок) видання навряд прочитається за різдвяні вихідні — радше вийде його розпочати. Ця автобіографія — читання для довгих зимових вечорів (не в метро, а вдома) й поступового перенесення в просторі — за тисячі кілометрів на південь до ПАР, і часі — в книзі охоплено майже все буремне XX століття. Про своє життя — починаючи з дитячих ігор у рідному селі й до 27-річного тюремного ув’язнення та обрання президентом власної країни розповідає один із найвизначніших лідерів у світі, а в Африці — й поготів. Думаю, не варто тут перелічувати всіх регалій Нельсона Мандели. Просто почитайте цей захопливо написаний життєпис людини, яка змінила історію не країни чи континенту, а цілого світу. Тут — не лише про ненасильницький та збройний опір Нельсона Мандели та його товаришів режиму апартеїду, цінності прав людини й демократії та ідеали, а й про сім’ю, біль, радість та внутрішній світ цього мужнього чоловіка з племені косу.

 

Альтернатива: якщо цікавитеся технологіями — прочитайте нашумілу біографію «Ілон Маск. Tesla, SpaceX і шлях у фантастичне майбутнє», написану журналістом Ешлі Венсом («ТАО»).

 

 

До книжки українського літературознавця та письменника Леоніда Ушкалова увійшло 45 есеїв про вітчизняну літературу, які публікувалися в 2012–2013 роках у газеті «Україна молода». Це дуже різні історії — одні з літературного життя Харкова та Києва різних епох, інші — про Григорія Сковороду, дослідженням доробку якого автор займається багато років, Тараса Шевченка, Юрія Шевельова чи Олександра Довженка. Є тут і есеї про образ жінки в українській літературі, алкогольні вподобання вітчизняних літераторів та їхні сни. Це тексти не так про творчість українських письменників, як про них самих. Написані неймовірно жваво й захопливо, зі влучними паралелями до нашого сьогодення. Як і всі подібні збірки, цю краще читати дозовано. Тоді ви отримаєте насолоду від несподіваних відкриттів про канонізованих шкільною освітою авторів і навіть — гарантовано — захочете їх (пере)читати.

 

Альтернатива: кому цікавіші факти й рефлексії про іноземних авторів — читайте збірку есеїв іншого українського публіциста Олександра Бойченка «Мої серед чужих» («Книги — XXI»).

 

 

 

Що б це не було — «Володар перснів» чи «Анна Кареніна»; «Їсти, молитися, кохати» чи «У пошуках втраченого часу»; «Гаррі Поттер» чи «Ворошиловград»; «Generation “П”» чи «Вбити пересмішника»… Кажуть, що про смаки не сперечаються. Та насправді тільки те й роблять. А може, краще не витрачати час на суперечки офлайн чи онлайн, а просто взяти з полиці одну зі своїх улюблених книжок, перечитати й отримати задоволення.

 

 

У кожного бібліофіла — це ще той списочок. Останні два-три роки українські видавництва тільки підливають оливи у вогонь, видаючи, окрім вітчизняних новинок, твори з усього світу, що здобули найпрестижніші літературні нагороди, бестселери New York Times та перевидання найкращих творів класичної української літератури в шикарному оформленні.

 

Цьому водночас і радієш, і щокілька місяців додаєш до списку «Що я маю прочитати» з півдесятка нових книжок. Якщо ви маєте цей список — то просто виберіть із нього те, до чого на цей момент найбільше тягнеться рука — чи то «Щиголь» Донни Тартт, «Долі та фурії» Лорен Ґрофф, «Сатанинські вірші» Салмана Рушді, «Ніколи не їжте наодинці» Кейт Феррацци чи «Тигролови» Івана Багряного.

 

Приємного різдвяного читання!