Збірка нарисів, досліджень, інтерв’ю під назвою «Учитель життя. Сковорода як гасло часу» присвячена вивченню філософської спадщини великого українського мислителя. Спадщини, яку нам iще належить освоїти і осмислити. І яку наполегливо вивчають наші сучасники — автори цієї книги.

Самобутній європейський філософ, світовий мораліст, улюбленець українського народу, Григорій Сковорода постає тут у повнішому образі, через усвідомлення нових граней його філософського вчення. «Якщо ми захочемо осучаснити вчення філософа, то не через додавання слівця «ізм», а охопимо його новітнім словом «сковородинізація», — зауважує автор-упорядник збірки Володимир Стадниченко.

Серед авторів книги є унікальний дослідник творчості Григорія Савича Дмитро Білодід — селянин-філософ, що живе в селі Стрітівка Кагарлицького району на Київщині, лауреат премії імені Григорія Сковороди 2009 року, про якого «Україна молода» розповідала свого часу (№ 173, 29.09.2011).

Вивчення спадщини українського філософа забирає весь вільний час Дмитра Білодіда. «Там я знаходжу відповіді на тисячі запитань, які мене хвилюють, — каже він. — Свої думки занотовую в зошит. Ось наприклад:  «Хто ти?» — запитує в своєму романі Олесь Бердник. «Цвіт осінніх гарбузів, які цвітуть, але не дають плоду», — відповідає йому Григір Тютюнник. Постає питання, чому ми перетворилися на пустоцвіт? Відповідь дає Григорій Сковорода: «Початок вічного відчуття залежить від того, щоб спершу пізнати самого себе, прозріти заховану в тілі своєму вічність і наче іскру в попелу своєму викопати».

«Що таке життя? Це сніп усіх справ та рухів твоїх», — говорив Сковорода. У чому проблема становлення людини? Особистість не реалізувала до кінця свого призначення. У нас совість випала, як зайва деталь у горе-механіка. А саме завдяки їй формується духовність. Духовність, як перевесло, перев’язує емоції і формує людину. Наріжним каменем духовності є совість. Григорій Савович писав: «Немає совісті — немає духовності. Немає духовності — немає людини. Залишається бездуховна особистість. Особистість мертва. Самі у гробах сидять і мене туди тягнуть, а я ніколи мертвим не був».

Філософія Сковороди — формула життя для нашого народу, нашої держави, переконаний самобутній адепт сковородинського вчення Дмитро Білодід. «Вона і є той наріжний камінь, на якому можлива побудова національної ідеї. Це — Біблія України. І її треба вивчати вже зараз, бо, як попереджає нас Григорій Савович: «З усіх втрат втрата часу — найтяжча». Наші проблеми ще й від того, що не закладено наріжний камінь підвалин державної доктрини. А звідки їй узятися, якщо ми власної філософії не маємо? Ми намагаємося зазирнути у чужі вікна, а власного уроку не вивчили… Ми заблукали. Насамперед людина і нація вимирають духовно, а потім фізично. Це і є відповідь, чому вимирає Україна. Тому сьогодні в нас духовний колапс та ідеологічний вакуум. Ми совість втратили, замінивши її на доцільність — економічну, політичну. Сформували багатовекторну мораль. Мораль буває різна, а совість для всіх одна».

Дмитро Білодід переконаний: кожному з нас необхідно осмислити людину з погляду душі. І на цій основі організувати педагогічну освіту, яка сьогодні, на жаль, взута в постоли і перетворена на Попелюшку. А «королівські шати» для неї заховані у скрині Григорія Сковороди, яка обмальована орнаментом «Саду пісень» і закрита на сім ключів. 

Григорій Сковорода — це Колумб, який освоїв мікрокосмос, вважає Дмитро Іванович. «Це перший аргонавт Всесвіту, — говорить він. — Наша проблема в тому, що ми проміняли зрячого Сковороду на сліпого Фрейда. Ейнштейн вивів теорію викривленого простору, переходу простору в час, а Сковорода вже цим користувався. Столєтов і Планк вийшли на квантову теорію світла, а Сковорода вже користувався квантами, він розглядав людину як «октаву світла» або «октаву світла розуму». Сковорода врешті доходить висновку, що Бог — це всесвітній розум, який заповнює весь світ».

«Ми так і не змогли належним чином оцінити його спадщину. Обмежилися книгою «Сад пісень», але й ту заховали на полицю, не читаючи. А головні його праці так і залишилися недослідженими. У цьому причина, чому Григорій Сковорода ще мало відомий, а його спадщина не стала основою для гуманітарної освіти в Україні», — вважає Дмитро Білодід.