Його сакральна триєдиність-правда має інші маркери у духовній системі координат: не Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий — а Текст-Життєтекст-Образ.

 

Через творену за ритмізованими законами універсуму духовну геометрію цього трикутника поет стає джерелом тонкої енергії для того ж універсуму.

 

У такій системі координат Поети — творці релігій, зокрема Христос із його мученицьким життєтекстом і апостольським текстом. 

 

Федеріко Ґарсія Лорка — із поетів цього контексту. Інтерпретувати його творчість лише за законами філології, — мінімум несерйозно, максимум — грішно.

 

Нині цю революційну справу здійснив авторитетний гуманітарій Дмитро Дроздовський, який редагує «Всесвіт» і знає толк у текстах, контекстах, надтекстах, їх інтерпретаціях та адаптаціях у лінгвістичному, культурно-інформаційному, суспільно-політичному, душевно-духовному тощо дискурсах.

 

Та й кому ж як не Дроздовському — перфектному знавцю іспанської мови, члену Асоціації іспаністів України, ліричному поетові з лицарськими поняттями честі –донести нам незнано-легендарного, розстріляного Лорку, який сповідався в одному з листів 1926 року:

 

«Я ненавиджу орган і флейту. Люблю людський голос. Одинокий людський голос, бідний од любові і далекий від убивчих краєвидів». 

 

Так, усі люди плачуть і сміються, зітхають і стогнуть однаково в екзистенційних ситуаціях. Нюанси — в мові, в Логосі.

 

І нюанси ці перекладач та автор об’ємної передмови Д.Дроздовський, довірливо відчуваю, передав адекватно. Зокрема, читаємо: «Попри те, що в п’єсах так багато іронії, ці драматичні твори візуалізують складні філософські питання, відповіді на які шукав для себе Ф. Ґарсія Лорка.

 

Ці тексти видаються особливо актуальними сьогодні, у час війни в Україні, коли доводиться захищати свою землю від Зла.

 

Письменник не раз порушував тему війни, міркуючи над її онтологічною сутністю, описуючи той метафізичний жах, який виникає, коли людині доводиться думати про війну.

 

Водночас Лорка сміється з війни, вважаючи її виявом людської недосконалості. Війни починають слабкі люди, які у такий спосіб (кров’ю інших) позбуваються власних комплексів і травм.

 

Війна — іманентна риса людства у різні періоди його існування й водночас за кожною війною проглядає вершник апокаліпсису».

 

Отже, ця світоглядна книга прийшла до нас вчасно. Лорка подає приклад — рецепт виживання і достойного життя-боротьби в таких же божевільних умовах, лише на іншому колі часопросторової спіралі.

 

Одна з його ненав’язливих порад — сміх, іронія: над собою і над обставинами. Навіть третя і четверта бурлескні п’єси «Тіні» та «Ієгова» із цієї книги пародійно сміються над двома умовно серйозними першими — «Початкове ауто сентиментальне» та «Про любов. Театр тварин» (яка закономірно кличе до Орвеллівського «Колгоспу тварин» з усіма, звісно, «поправками на вітер»).

 

Другий рецепт спасіння душі в період війни всіх з усіма — мислене перебування-переживання в епічних біблійних координатах. Чому в окопах так добре пишуться пісні про маму чи для дітей.

 

А ще — щиро молиться.

 

Тому окремі пасажі лорківських драм звучать як авторські молитви — відверті розмови з Богом.

 

Хоча, можливо, ці провокативно-допитливі звернення й не завжди «приємні» Всевишньому, як-от: «Бог створив першого чоловіка і першу жінку, дозволивши їм усі радощі життя, крім радості любові.

 

Чому б троянда любові не мала вирости в Едемі, чому б доброму Богові не дати людям вічної свободи?

 

Безсумнівно, любов не була творінням Бога, але була так само сильною, як і Він. Адам і Єва звідали на собі гнів Божий, бо доторкнулися до того, що було сильнішим від Бога.

 

За це мали поплатитися безсмертям, вони мали жити в одвічних муках і жінки мали народжувати в муках через заздрість Бога». Але Федеріко Ґарсія Лорка — не богохулитель, не богоборець.

 

Навпаки — він показує вертикальну, але тернисту дорогу до Творця. 

 

Третій майстер-клас від Федеріко Ґарсія Лорки — Любов (любов-пристрасть, любов-співчуття, любов-творчість): до коханої, до життя-сну, життя-почуття, життя-святості, котрі своєю чергою «дискутують» між собою у грі чи битві, у битві-грі. Смерть, Сумнів, Смуток і Любов — дієві персонажі та предмети метафізичного карнавалу буття і потойбіччя цих алегоричних п’єс світового поета, який зіткав два начала: фольклор та салонно-модерну поетику.

 

Провокативним, застережливо-повчальним є і життєтекст, біографія самого Лорки, зокрема підозра в гомосексуалізмі, доказ якого знаходять у загадково-містичній п’єсі «Тіні», де нібито трансформовані реальні події зі студентського життя поета та його любовний зв’язок із Бунюелем, який був його співучасником у релігійно-філософських диспутах, котрі, врешті, й інтерпретовані в драматичні твори — як душа у потойбічний світ з усіма її багатовимірними кольоровостями світів, що вже саме собою відводить нас від розв’язку питань воєнним шляхом.

 

Поза тим, що митці-символісти завжди грають із реальним вогнем, який розгоряється при тих чи інших режимних вітрах, у Лорки практично немає прямої політики з її риторикою-гаслами-закликами.

 

Та це його не врятувало — поета вбила політика. Це ще один практичний урок для нас: моделі стосунків митця і влади, як свідчить історія, не змінюються, розвиваються лише технічні засоби. 

 

Але остання і найперша порада геніального поета Федеріко Ґарсія Лорки із його воскресним другим пришестям до нас попри всі «ізми», плітки, легенди навколо його імені: щастя людини у творчості, співтворчості-дискусії із Творцем.

 

І співтворець Дмитро Дроздовський дивовижно, з любов’ю (основною заповіддю поета) справився із гуманістичним завданням адекватно відтворити це.