Re: цензії

Видавництво «Смолоскип» у серії «Архів Розстріляного Відродження» випустило збірку «Лесь Курбас і театр «Березіль» (упорядниця — американська дослідниця Ольга Бертелсен).

Том складається з архівних документів із життя і праці Курбаса та «Березоля». Їх багато, і вони різні.

Наприклад, протоколи зібрань театрального колективу, в яких відбилися несподівані подробиці життя, як-от внутрішні конфлікти режисера з акторами чи побутові труднощі: тривала боротьба за ремонт приміщення, кошториси, зарплати, житло. Або такий незвичний документ, як внутрішня театральна газета «Березілець».

Але всі ті нюанси виглядають абсолютно робочими моментами на тлі іншого роду фактів, набагато драматичніших — систематичних випадків брутального тиску на Курбаса, які з часом призвели до вбивства режисера і знищення «Березоля» в його первісному, режисерському вигляді.

Насамперед, тут треба згадати матеріали різноманітних обговорень курбасівських вистав. Це — суцільна і дуже специфічна нищівна критика.

Навіть там, де не йшлося про політику, Курбасові закидали надмірне естетство та незрозумілість. Присутні на таких заходах робітники запрошували режисера, драматургів і всіх співробітників театру до себе на заводи, де обіцяли навчити робити «правильні» постановки.

Експериментаторство «Березоля», звісно, не найкращим чином відбивалося на його фінансовому становищі, на відвідуваності.

Ще гірше ставало, коли починалися політичні обвинувачення, цензурні утиски. Їх ми бачимо в заявах-статтях-доносах, що їх писали не лише фанатичні більшовицькі активісти чи бюрократи, а й колеги-митці.

Простір для маневру вужчав. І ось наступний розділ збірки вже присвячено паперам із кримінальної справи, за якою Леся Курбаса засудили до Соловків. Жаске, але пізнавальне читання — всі ці допити, очні ставки, зізнання й резолюції слідчих. На Соловках у 1937-му Курбас отримав свій другий вирок — розстріл. Про що стало відомо значно пізніше.

Є в книжці «Лесь Курбас і театр «Березіль» матеріали про так звану «реабілітацію» режисера в часи хрущовської «відлиги».

Є й не зовсім зрозуміле листування про постійні переправляння курбасівської справи між різними відгалуженнями НКВД «для ознайомлення» вже після розстрілу «фігуранта», але задовго до початку реабілітаційних процесів. Для чого з нею треба було так часто знайомитися? Для фабрикування нових процесів?

Однак дати начебто не припадають на великі хвилі репресій і гучні процеси...

На цьому драматичному тлі дещо життєствердніше виглядає «фотоархів» книжки.

А саме — та його частина, на якій зображено акторів «Березоля» і Курбаса на відпочинку, на репетиціях, на виставах, на гастролях.

Де можна побачити цікаві обличчя цікавих людей, гру, кокетування, незвичний одяг, неповторні речі й миттєвості. Частина цих фотографій збереглася випадково — їх вивезли в евакуацію 1941 року... в коробці з капелюхами. Символічний курйоз.

Адже й усі інші документи цієї книжки окремо виглядають дрібницями, але разом відтворюють, передають, рятують від забуття дух часу, атмосферу буднів найвидатнішого українського експериментального театру, його не лакований, проте інформативний портрет.