У 2014 році вона заснувала власне "Видавництво Анетти Антоненко". За 15 років принципи і методи роботи видавничого бізнесу кардинально змінилися, — каже вона.

- Купа видавців видає дуже гарні книжки. Хто про них чув і знає? Навіть колеги не знають. З простої причини — нема бренду видавництва. Особливо це стосується регіональних видавців. Вони страждають комплексом меншовартості і регіонального мислення. Вони не стучаться. Для мене написати і отримати навіть відмову редактора якогось інтернет-сайту — протеже не потрібно. Я просто сідаю і пишу. Дуже часто відмовляють, бо неформат. Але в мене проблем з тим нема в голові. А регіональні видавці відразу стають в позу: "У мене геніальна книжка, чого це я неформат? Чого це я маю підлаштовуватись?" Або взагалі нічого не роблять. У 90 відсотків регіональних видавництв таке мислення. Це погано, бо втрачаються дуже багато гарних книжок.

За словами Анетти Антоненко, попри сплеск книговидання, в Україні і досі низький відсоток людей. які читають книжки.

- Дуже мало. 100-150 тисяч людей, які активно читають. Загалом в Україні від 3 до 4 мільйонів читаючих людей. Нам треба підняти прошарок читаючої публіки хоча б до 10 мільйонів. Це дасть нам підняти продажі до 20-25 тисяч. Це нормально.

Зараз видавництва конкурують за купівлю прав. Уже лобами збиваємося на тих самих авторах. Ту ж Альєнде інші прохлопали, а я про неї 10 років знала. Просто раніше я не могла собі дозволити заплатити за права 2 з половиною тисячі євро. Зараз я це собі дозволила. У 2000 ж році для мене це був космос, коли середня вартість прав коливалася в межах 100-200 доларів.

Інтерв´ю з Анеттою Антоненко читайте в наступному номері журналу "Країна".