Адже, справжня історія має людські обличчя. Мемуарна проза особливо безпосередніх учасників подій, хоча й суб’єктивне джерело, але видається найбільш цікавим з усіх можливих джерел. Саме тому мій вибір зупинився на щойно перевиданій книзі спогадів Марії Савчин.

Хто ти, дівчино?

Марія Савчин – знакова постать в історії діяльності ОУН та УПА. Чотирнадцятирічним дівчам навчалася у Львові і виголошувала основні тези «Декалогу» . Пізніше була провідницею підпільного юнацтва ОУН, зв’язковою референтури Служби Безпеки у Крайовому Проводі ОУН, потім було підпілля УПА, заміжжя за полковником УПА Василем Галасою (Орлан). Її життя – справжнє балансування над прірвою і автобіографічна книга «Тисяча доріг» літопис нелегкого буття.

Стежиною жіночої долі

Можна по різному ставитись до методів боротьби з окупаційною владою, яке чинило підпілля. Але чомусь саме діяльність УПА як в Україні, так і за її межами викликає найбільше нарікань. Причина тому довготривале замовчування та викривлення правди. Але такі книги як «Тисяча доріг»  можуть пролити хоч трішки світла на очорнені сторінки історії.

Марія Савчин як безпосередня учасниця боротьби УПА з окупантом була активною у її лавах. Її свідчення написані постфактум, а покладатись вона могла тільки на свою пам’ять, занотовані у цій книзі – невичерпне джерело інформації не тільки про безпосередню боротьбу, а й про побутові умови (облаштування життя в криївках, зимування, харчування, здобуття провізії, зброї, паперу для підпільного друку літератури, тощо). Якщо спогади інших учасників УПА (чоловіків) нагадують протоколи підпільної діяльності, то твір Савчин більш емоційно наповнений, має характер сповіді. Марічка не намагається пояснити чи обілити певні моменти, вона просто проговорює свою історію.

Все на вівтар жертовності

Чи замислювались молоді дівчата, вступаючи в лави УПА, про жертви які їм обов’язково доведеться понести? Адже, це був вирок: родині (у Сибір), собі (незаміжність і бездітність). Але віра в ідею, здається, перемагала все. До бою ставали і жінки. Були серед них, хто наважувався повінчатися з вояком УПА, навіть народити дитину, але боротьба не припинялась. Про них, як і про себе, пише Марія Савчин у «Тисячах доріг».

Годі й уявити яких страждань завдало Марічці розлучення з синами, яких народила в підпіллі. Старшенького так і не знайшли. Мати з розбитим серцем, жінка-борчиня зі злочинною владою, дружина командира, товаришка в бою – все це про незламну Марію Савчин, котра десять років свого життя невпинно боролася з вірою у серці на краще майбутнє.

Мова твору

Оскільки це мемуари звитяги українського підпілля, то, звісно, твір щедро приправлений військовою, політичною лексикою. Він майорить суто упівською термінологією і топонімікою (наприклад, власна назва Закерзоння). Неможливо обійти увагою псевдо героїв-повстанців, їх фізіономічні портрети та характери, які так доладно витворила Савчин. Авторка суворо дотримується хронології викладу. Включені до тексу ліричні відступи та поезія наповнюють його мелодраматизмом.

Аудиторія

«Тисяча доріг» можна сприймати бінарно: книга про учасницю підпільної боротьби УПА і книгу про жінку з непересічною долею. Безперечно, вона буде цікава історикам як джерело інформації про вояків УПА, про підпільну боротьбу, про історичні портрети діячів і т.д. Пересічному читачеві може слугувати як портал в невідоме, бо ці сірі сторінки нашої історії навмисно розфарбовували в «потрібні» кольори. Загалом, книга надзвичайно сподобалась. Отож, раджу всім зацікавленим.

Пряма мова

«Власне, викорінити в народі почуття фатального приречення долі, викресати віру в себевартість і зробити його здатним чинити опір окупантові в кожному селі, в кожній хаті – оце й була наша мета. Не мусив це бути збройний опір, але хай він буде в душі й не допустить до збайдужіння.»

Оксана Басан