У розмові з Talents Collection Макс розповів про секрети видавничого бізнесу, успіх книги, як відрізняти хороший текст від поганого, а також поділився творчими планами. Про це та інше – у нашому свіжому інтерв’ю.

– Чи можна розвинути письменницькі навички і навчитися писати?
– Цього не можна навчити, тому що немає якогось алгоритму, який би гарантовано робив із людини, яка не може зв’язати і трьох слів у речення, письменника. Але, безперечно, цьому можна навчитися, бо по-іншому ніяк. Вчитися потрібно самому. Я не бачу іншого шляху, окрім як якомога більше читати і писати.

– Що таке «успіх» у Вашому розумінні як літератора?
– Це дуже абстрактне питання. Для мене, «успіх» – це, насправді, процес, який не вимірюється числами, параметрами, «успіх» – це щоранку прокидатися з посмішкою на обличчі, з розумінням того, що ти на своєму місці, адже займаєшся тим, чим хотів все життя.
Щодо успіху книги, а не літератора, то, як на мене, це кількість її читачів. Можливо, це банально звучить, але така правда. Я не кажу про гроші, хоча так вже склалося: що чим більше тебе читають – тим більше ти отримуєш грошей. Але гроші – другорядне. Найважливіше – скільки людей прочитають вашу книгу, скількох людей вона зачепить і знайде якийсь відголос у них. 

– Де письменникам-початківцям шукати мотивацію і взагалі – чи потрібна вона?
– Якщо ви хочете стати письменником і у вас виникає питання мотивації, то моя наполеглива порада: забудьте про письмо. Мотивації не потрібно шукати! Питання «Чим ви себе надихаєте?», взагалі не має стояти перед автором. Якщо вам потрібно надихатися чимось, щоб писати, якщо ви не хочете писати, то, мабуть, не пишіть.
Я розумію, звідки виникає це питання, адже є багато молодих людей, які хочуть бути письменниками. Що це означає у їхньому розумінні? Давати інтерв’ю, проводити презентації, роздавати автографи, чекати, що тебе впізнають на вулиці. Але люди, які хочуть бути письменниками, навряд чи коли-небудь ними будуть. Значно важливіше, для успіху, хотіти стати письменником. А це не означає, що ти хочеш давати автографи, інтерв’ю і фотографуватися. 
Стати письменником, на відміну від бути ним, означає, що ти хочеш писати, насамперед! Ти щоранку прокидаєшся, миєшся в душі і вже думаєш: «Так, я закінчив вчора на тому моменті, треба йти далі писати», і в тебе вже починає вибудовуватися наступний діалог, блок тексту, який ти навіть хочеш зашифрувати, зробити якесь подвійне дно. Так, можливо, не всі помітять той прихований сенс, але це все одно буде круто. Щоранку ти доїдаєш сніданок і біжиш за комп з думкою: «Я це хочу написати». А якщо у вас цього немає, то не розраховуйте, що далі воно в щось виллється, що ти витиснеш це зі себе як какашку. Так воно і буде какашкою. Тому забудьте про натхнення, забудьте чимось надихатися, це робота, яку ти маєш любити. Якщо ти не хочеш писати – не пиши. Крапка.
А от якщо ти вже класно пишеш, то ти можеш стати автором, адже, для мене, автор – це не той, хто пише, а той, кого публікують.

– А як зробити так, щоб тебе врешті-решт почали публікувати? Знайти якусь команду, яка буде тебе просувати, чи самому стукати у двері видавництв?
– Це різні питання. Команда – важлива. Мови немає. У мене є велика команда, за яку я страшенно вдячний. І, справді, величезна частка мого успіху лежить за їхніми плечима. Безперечно. Але команда – це питання №10, тобто це отам, а ми стоїмо ось тут, на початку шляху, де нам потрібно знайти видавця. 
Питання пошуків видавця дуже актуальне, адже багато людей пишуть, надсилають свої «геніальні» тексти видавництвам, а їх ніхто не бере до друку. Чому? Та тому, щоб знайти видавця – ти маєш класно писати. Крапка.
Я терпіти не можу молодих людей, які пишуть на своїх блоґах, акаунтах у соцмережах про те, як все хріново в нашій країні і що в нас ніхто не читає. Це неправда! Адже, скажімо, дівчинка А чи хлопчик В написали геніальний твір С, надіслали його видавцю, а він не взяв до друку тої роботи. Після цього вони розповідають всім, що у нас немає державної підтримки авторів, один Кідрук видається, бо доплачує. Це повна хірня. Чому? Тому що видавництво – це, насамперед, бізнес. Хай як вам неприємно це чути. Видавці мають видавати продавані книжки і не тому, що вони так хочуть, а тому, що інакше ніяк! Якщо вони не продаватимуть книг, то збанкрутують і видавництв просто не буде.
Звертаюся до молодого автора: поставте себе на секунду на місце видавця. От отримуєте ви рукопис і розумієте: «Бляха! Це шикарна річ! Це просто! Це новий Фіцджеральд. Вав!». Уявили? В такому випадку чому вони мають вам відмовити? Ви думаєте, що, якщо Кідрук забашляв (заплатив – прим. автора) за свою книжку, то краще упустити текст нового Фіцджеральда і видати мене? Та такого бути не може! Ні! Щойно вони бачать крутий текст, то вже наступного дня вас на пошті чекатиме контракт на друк.
Єдина причина відмов: ви хріново пишете, це треба прийняти і змиритися з цим. Бо це і є той фундамент, від якого молодий автор може відштовхнутися і почати рости, замість того, щоб злитися, говорити про якісь змови, оплати й інше. Ви повинні розуміти, що коли до видавця потрапляє класний текст, він зацікавлений його видати, бо знає, що ви надіслали його ще якомусь видавництву, конкурентам. Вони зацікавлені бути першими і видати ваш твір у себе. Тому повторюсь: якщо ви пишете класні тексти – їх миттєво у вас забирають, а якщо ні – це проблема не видавців. Проблема в тому, що ви хріново пишете. Писати треба краще!

– Важко оцінити власні тексти. Як знати чи ти пишеш класно? 
– Це теж дуже суб’єктивне питання. Це взагалі дуже суб’єктивний бізнес. Навіть хороший роман іноді стає провальний. Видавництва продають не пиво, не чипси, а книжки – теж дуже суб’єктивний товар. Яким чином відрізнити хороший текст від поганого? Єдиний шлях, який я знаю: якомога більше читати. Я не знаю, що може краще сформувати відчуття стилю і розуміння, де є хороший текст, а де трохи гірший, чи взагалі поганий, аніж читання. Але ми зараз говоримо про дуже-дуже багато книг. Я вважаю, що людина, яка хоче та мріє заробляти на життя літературою, повинна, насамперед, бути читачем. Треба прочитувати 80-100 книг у рік. Це приблизно 1 книга у 3,5 дні. Це не так багато, що ти нічого не розумієш. Але це вдосталь, аби книгу переварити, відчути стиль, зробити якісь нотатки.
Я знаю, як це відбувається, бо проходив цей шлях, коли тільки починаєш писати. Написав якісь 5 речень, ледь зібрав у абзац і тобі здається: «Господи! Це найкращий текст! Такого ніхто не писав!». Ти з ним бігаєш, ходиш у туалет, вішаєш на стіні, показуєш татові, мамі, сестрі, брату, друзям – всім. Викладаєш у Facebook – хтось написав, що це повна хірня, але ти миттєво баниш його, бо це геніальний текст! Ні-ні, це не означає, що ви розумієте, де поганий, а де хороший текст. Автор починає це розуміти, коли дивлячись на свої 5 речень, він розуміє, що це повне гівно і його треба переписувати. От тоді так: ти вже розумієш чи це хороший текст, чи ні.

– Над чим працюєте зараз? Поділіться планами.
– Зараз триває підготовка до туру з новою книгою «Не озирайся і мовчи». Це драматична історія, жанр якої дуже важко окреслити: там буде трохи технотрилера, трошечки містики. Загалом, це драматична історія про двох підлітків і про паралельні світи у розумінні того, як їх бачить квантова теорія, тобто це все більш-менш реально описано. Книга є не сюжетним, а логічним стилістичним продовженням тих традицій, які я започаткував у «Жорстокому небі» і «Зазирни у мої сни». На сьогодні я об’єктивно вважаю її найкращою своєю книгою. 7 серпня у Мережі ми оприлюднили обкладинку «Не озирайся і мовчи». Шукайте у соцмережах. Промотур буде справжнім божевіллям, адже він охопить 100 українських міст! Це не жарт: я і моя молода команда, готуємо божевілля під назвою «#100містНОІМ». Вперше в історії сучасної української літератури презентуватимуть одну книгу в 100 містах України.

– Ви думали про абсолютну зміну стилю або жанру, у якому пишете?
– Жанр змінився вже давно. Раніше я писав тревелоги, потім технотрилери, але «Зазирни у мої сни» – це вже значно більше драматична історія, аніж технотрилер. Чому так? Тому що я багато читаю, росту, дорослішаю, окей – старішаю. Зараз я озираюсь на 10 років назад і розумію, що ті книги, які мені подобалися тоді, зараз викликають у мене скептичну усмішку. Моє зростання як читача спричиняє мою еволюція як автора. Зараз я тяжію до серйозніших книг, відповідно – серйозніше пишу свої книги. Тому жанр уже змінився.
Скажімо, «Не озирайся і мовчи» – це не жанровий роман. Це все ще сюжетна проза, в жодному разі не постмодерн, ні-ні-ні. Але коли я думаю про жанр, то я вже не можу зробити якусь наліпку, скажімо, «Жорстоке небо» – чистий технотрилер, «Зумс» – містичний технотрилер. А на «Не озирайся і мовчи» не наклеїш наліпки з визначеним жанром. Це все ще класна зубодробильна історія, але вже значно вища, ніж оті історії, які можна вписати в рамки певного жанру. Тому: так, я змінююсь. Але поки що не маю наміру повністю рвати зв’язки з технотрилерами і трилерами. Та якщо ви читали «Зумс» і почитаєте «Не озирайся і мовчи», то ви зрозумієте, що я все більше еволюціоную в бік того, що називають серйозними романи.

Христина Процик