По-перше, літо в нашій країні коротке й легковажне. На нього довго чекаєш, потому воно вперто затримується, а коли, зрештою, приходить, то приходить так буденно й непомітно, що ти, перш ніж до нього звикнути, вже починаєш скаржитись на надмір сонця й тепла. Літом не варто легковажити - надто довго по ньому литимуть дощі, надто мало сонця буде, надто багато з´явиться підстав для осінньої депресії та зимового авітамінозу. За літо слід хапатися, як за короткий сонячний спалах, що раптом робить життя розмореним і лінивим, що наповнює повітря радістю й теплом, оскільки тепло у країні, де півроку триває зима - це і є найбільша радість. Літо - найкоротша пора року. Порівняно з літом зима видається просто безкінечною. Аби пережити зиму, потрібні витримка й мужність. Аби пережити літо - достатньо кількох глибоких подихів. Літо варто любити бодай за те, що його ніколи не вистачає.

По-друге, влітку міста набувають цілком інакшого освітлення та наповнення. Погодьмося, більшість наших міст пізньої осені чи ранньої зими (які насправді мало чим різняться одна від іншої) викликають не так захват, як співчуття. Темні вулиці, мерзлі хідники, сірі стіни, низькі небеса. Натомість улітку до міст повертається радість. Повертається зелень. Вона пробиває асфальт і заповнює собою все. Вона плутається під ногами, мов діти на весіллі. Вона змінює загальне тло міста, оскільки одна річ - визирати зранку у вікно й бачити там сірий бетон і тьмяну цеглу, і зовсім інша річ, коли за твоїм вікном зелено хитають своїми головами стійкі міські тополі. Тому літо варто любити хоча б за надмір золотого й зеленого в довколишніх краєвидах.

По-третє, літо - це водойми. Ріки й озера, ставки й затоки - влітку вода підпускає до себе, дається до рук, себто дає себе приручити, стає слухняною й пластичною. У багатьох із нас літо й асоціюється з водою - яка сліпить і обпалює шкіру, студить і наповнює любов´ю. Інакше й бути не може - людина коло води почувається цілком інакше, аніж людина у своїх чотирьох стінах, освітлених штучним електричним світлом. Вода бентежить і притягує, а влітку вона бентежить особливо, адже ти можеш пірнути в неї з головою, доки триватиме це літо, доки сонце буде топитись у річкових плесах та озерних глибинах. До того ж завершиться це все ще скоріше, аніж сама літня пора - вже в серпні річищами протягнуться срібні холодні нитки, потоки води обважніють і почнуть остигати, вода знову стане загадковою та неприступною. Щонайменше - до наступного літа.

По-четверте, подивіться влітку на дітей. Літо - це пора щастя, себто канікул. Космос уночі спускається на землю й осипається подушками, ти відчуваєш уві сні його запах, ти знаходиш зранку його сліди, ти ловиш довкола себе його тривожний солодкий шепіт. В дитячому оці літо видається саме таким, яким ми тут про нього говоримо - швидкоплинним і зеленим, барвистим і наповненим ніжними глибокими водоймами. Потім, у дорослому віці, кольори й барви видаватимуться вже не такими яскравими, ріки будуть не такими дзвінкими й сонячними, міста - не такими таємничими й багатоголосими. Але ось саме в дитинстві все відбувається саме таким чином: ти прокидаєшся гарячого червневого ранку, і ще не розплющивши очей, ще не зірвавшись із ліжка, ще не вихопившись на сонячну вулицю, вже розумієш - це щастя, щастя, яке сталося з тобою і яке супроводжуватиме тебе з дня у день, аж до першого вересня. Щастя, яке ти, можливо, й не заслужив, але яким ти обов´язково скористаєшся - до останньої краплі, до останнього променю.

Тому що, по-п´яте, літо - це і щастя: незаслужене, несподіване і неуникненне.