За день можна зазирнути до чарівного мандрівного замку, наступного – побувати в Червоному Королівстві Вогню й насолодитися його магією, ще іншого – допомогти Бастіяну врятувати країну Фантазію, потрапити до колись славетного, а сьогодні поневоленого Великого Королівства чи разом з Гарві піддатися спокусі оселитися в Домі Свят. Чільна світлина – кадр з фільму «Нескінчена історія», 1984 р. І незалежно від того, скільки вам років та наскільки ви серйозні, пропоную вирушити в мандрівку сторінками книжок з серії «Дивовижні світи» від «Видавництва Старого Лева» – і відшукати собі чарівний куточок до душі! 

«Марічка і Червоний Король. Останній перелесник» Марини Рибалко 

Це третя і заключна частина пригод Марічки у Червоному Королівстві. Марічка дорослішає з кожною книжкою. Перед нами вже не семирічна дівчинка, яка так легковажно пішла за незнайомцем у червоному й опинилася у чарівному світі, – а доросла дівчина, наречена Володі, її Вогню. Та минуле не полишає її. Й однієї ночі по неї приходить Перелесник, щоб забрати Діву Вогню до свого королівства. Червоному Королівству загрожує екологічна небезпека – погодні стихії вийшли з-під контролю, й без Марічки Перелесникові не впоратися. Однак чи лише за допомогою звертається він до неї чи між ними може спалахнути щось більше?.. 

«Звісно, Король дбатиме про неї, влаштує їй справжнє королівське життя, можливо, подарує дракона, щоб вона могла літати. Але не питиме з нею разом кави, бо боїться води, і, звісно, не плаватиме з нею в морі, хоч вони так про це мріяли разом. Не закидатиме її снігом взимку, бо в його руках сніг одразу тане. Він не буде бачитися з нею щодня, не поїде провідати її маму й тата, і бабусю Надію. Вона сама вже не зможе до них повернутися, бо залишиться з ним тут назавжди. Із Червоним Королем. А її Володя зник назавжди. Той, хто зумів витіснити з її серця Червоного Короля, бо дбав про неї щомиті, віддавав себе всього, не очікуючи щось отримати натомість».

Пригоди Марічки, яка постає такою собі пташкою-переспівницею по-українськи, стають ще небезпечнішими, а в історії з’являється ще один герой – звичайний школяр Андрій, який також звідкілясь має потяг до вогненної стихії… І випадкова зустріч з Марічкою переверне його життя догори дриґом. На тлі чарівного світу, куди потрапляють наші герої, авторка торкається одвічних питань: як впоратися із сумнівами, що закрадаються в серце у найвідповідальнішу мить, як зробити саме той вибір і не втратити при цьому себе. 

«Нескінченна історія» Міхаеля Енде

Головний герой з промовистим ім’ям Бастіян Бальтазар Букс, тікаючи від однокласників, влітає до букіністичної крамниці Карла Конрада Кореандера (о так, Міхаель Енде ще не раз потішить такими іменами). Там йому на очі потрапляє незвичний фоліант у шовковій оправі, що якоюсь нестримною силою вабить його до себе. На обкладинці значилося – «Нескінченна історія». У кожного є свої пристрасті, і пристрастю Бастіяна були книжки. 

«Той, хто ніколи не просиджував цілі пополудні над книжкою – з палаючими вухами і розкошланим волоссям, коли тільки те й робиш, що читаєш, читаєш, читаєш, забуваючи про світ навколо себе, не помічаючи ні голоду ні холоду; той, хто ніколи не читав під ковдрою – потай, при тьмяному світлі кишенькового ліхтарика, бо тато, мама чи ще хтось вимкнули світло з якнайкращими намірами, мовляв, уже час спати, бо завтра дуже рано вставати; той, хто ніколи не проливав крадькома ревних сліз, тому що закінчилася чудесна історія – і ось уже треба прощатися з персонажами, з якими спільно пережито стільки пригод, з героями, яких любиш і якими захоплюєшся, за яких непокоїшся, на яких покладаєш надії, без чийого товариства життя здається порожнім і безглуздим, – що ж, той, хто не знає про все це з власного досвіду, той, імовірно, так і не збагне, що діялося тієї миті з Бастіяном».

І зачарований цієї книжкою герой не вигадує нічого кращого, як вкрасти її. І як справжній книголюб він знаходить собі покинуте горище, де ховається від світу із книжкою. «Нескінченна історія» – це роман в романі, це збірка різноманітних фантастичних історій, доверху переповнена казковими істотами: світлоблуки, що збивають інших зі шляху, скелегризи, що пожирають гори, центаври, сфінкси, химерні дракони, олень у фраку… Кого тут тільки не зустрінеш! А скріплює усіх їх воєдино книжка в руках хлопчика – такі собі дверцята до Нарнії, тільки тут – до Фантазії. І дивіться не загубіться в тому чарівному світі! 

«Викрадач вічності» Клайва Баркера

«Гарві Свіка з’їв великий звір сірої масті – звір на прізвисько Лютий». І як тут не зрозуміти хлопця, адже кого з нас хоч раз не «пожирав» похмурий місяць лютий. Гарві десять, як і більшість хлопців цього віку, він не слухається маму й дуже нудиться без витівок у маленькому містечку Міллсеп. І, як це зазвичай буває, саме в таку мить з дощового неба в його кімнаті з’являється незнайомець, який спокушає трохи розважитися. Хіба може хтось перед таким встояти? Навіть якщо кожна казка вчить, що за будь-які чари доведеться платити (хіба просто так у містичному озері будуть плавати химерні риби?). Тож Гарві з радістю приймає пропозицію Ріктуса провести час у Домі свят. Дім свят – чудернацьке місце, де завжди купа смаколиків, за день змінюються всі пори року, щовечора влаштовують Геловін, а на Різдво обов’язково здійснюються мрії – і немає тут кінця-краю веселощам. Дім з його старезними килимами, скринями, будиночком на дереві й містичним озером наче спеціально збудований для всіляких пригод. Потрапивши до будинку, Гарві нічим не поступається своєму майже ровесникові Гаррі (так, тому, що Поттер), адже також не може втриматися, щоб не сувати носа в усі спокусливі своєю загадковістю закутки, намагаючись розгадати місце, яке виявляється не таким вже й привітним. До речі, як і чарівники зі школи магії (книжка про яких вийде лише за п’ять років після «Викрадача вічності»), Гарві потрапляє до Дому Свят також через кам’яну стіну. Ця повість лише на перший погляд по-дитячому наївна. Фантазія автора все більше набуває обрисів містики й часом за стилістикою дуже нагадує «Кораліну» (яку Ніл Ґейман напише лише через десять років після Баркера), а ще нашумілий «Дім дивних дітей». Коли виявиться, що за всі веселощі Гарві доведеться заплатити часом, своїм дитинством і життям батьків, залишатися в Домі свят більше не захочеться. 

«Мандрівний замок Хаула» Діани Вінн Джонс

Вже культова книжка від британської письменниці Діани Вінн Джонс, авторки фантастичних романів, чи не найкраще підходить для книжкових мандрів затяжними осінніми вечорами. І якщо ну дуже випадково ви ще не чули цієї історії, хутчіше виправляйте – адже це саме та повість, яка назавжди закарбовується в пам’яті як надзвичайно захоплива книжкова мандрівка. Діана Вінн Джонс переносить читача у чарівну країну Інгарію, де нікого не здивуєш семимильними чоботами чи шапкою-невидимкою, де дітей залякують Відьмою Пустирищ, пагорбами блукає химерний замок чарівника Хаула і де народитися старшою в родині – ще те безталання. Саме там мешкає головна героїня, капелюшниця Софі Хаттер, разом зі своєю мачухою та молодшими сестрами. Молода дівчина цілими днями майструє найкращі у місті капелюшки, з якими ж від нудьги і розмовляє час від часу, носить сірі найнепримітніші речі і рідко куди виходить, наче її життя вже давно відзвучало. Тож чи аж так багато магії було в тому, що Відьма Пустирищ перетворила цю сіреньку мишку на стару бабцю? Софі не залишається нічого, як вирушити на пошуки щастя, яке вона знайде в найдивнішому й найчарівнішому мандрівному замку. 

«Коли вирушаєш на пошуки щастя, то радше перестаєш зважати на дрібниці».  

Це книжка, що ковтається на одному подихові, але задоволення від читання якої хочеться розтягнути на довше. Це історія, яка з перших сторінок огортає атмосферою старої доброї казки, яку оповідають біля вогнища. Це чари, під дією яких хочеться побути якомога довше. А з мешканцями мандрівного замку – вогняним демоном Кальцифером, Майклом і самим Хаулом – ви ще довго не захочете прощатися. «Дочка Чарівниць» Дороти Тераковської

У неї немає ні дому, ні мами, ні тата, ні імені. Її звуть просто Дитя. І скільки Дитя себе пам’ятало, завжди були лише вона і Стара Жінка. І ці двоє ніколи довго не затримувалися на місці, ні з ким не товаришували – щось їх постійно змушувало тікати. Рятуючись одного разу від Загарбників, Стара Жінка задля порятунку перетворила себе й Дитя на дві ялинки. Так Дитя дізналося, що його Опікунка – Чарівниця. У віці семи років Дитя стає Дівчинкою, так само безіменною й переходить під захист нової Опікунки. Потроху вона вчиться чарувати, читати чужі думки, розмовляти із Зорями, але від неї і досі приховують, хто ж вона така насправді. Адже Велике Королівство вже давно перестало бути безпечним для чаклунок, на яких чатують Загарбники. А Дівчинці відведена особлива місія. Потрапивши під опіку Третьої Чарівниці, Дівчина стає Панянкою, а отже, ще більше наближається до таємниці, приховуваної від неї роками. Та їй ще багато чого доведеться навчитися, зокрема –приборкувати свої почуття й любити людей. 

«Люди добрі й злі, відважні й боягузливі, шляхетні й варті зневаги, – казала, всміхаючись вузькими вустами Чарівниця, що бачила подив в очах Панянки. – А найдивніше те, що здебільшого всі ці риси відразу поєднуються в одній людині. І лише тоді вона справді цілісна. Цілісна – тобто водночас слабка й сильна, варта поваги і варта співчуття. Ось така людина і є. Велика – і в той же час – мала».  

Не так-то просто бути спадкоємицею королівського роду й усвідомити, що на тобі лежить відповідальність за долю всього Великого Королівства. Люелле, а саме так, виявляється, звуть головну героїню, доведеться здолати чимало перешкод і перебороти навіть себе, щоб гідно виконати свою місію. Це книжка для тих, хто любить історії про пророцтва, таємниці, народні протистояння, що переплелися з сюжетом, повним чар і перевтілень.

Анастасія Єфремова