Продовження вже знаної читачам прегарної історії Галини Вдовиченко про сорока двох (тобто 36 і 6) львівських котів приваблює насамперед стрімким і непередбачуваним сюжетом.

Адже цього разу вже маємо детектив, у якому й таємні карти, і пошук скарбів, і вкрадені мистецькі шедеври, і пожежі, й неймовірні зникнення та пересілдування…

Чого тільки не сталося з пухнастими розбишаками!

Вони так вигадливо й красиво подряпали принесені господарем липові дощечки, що треба було тільки пройти морилкою по лініях - і постали неперевершені шедеври нового художнього напряму - дряпопису.

А що кожен кіт у Галини Вдовиченко - індивідуальність (та й психологію чотирилапих героїв вона виписує дуже старанно, барвисто й вигадливо), то й картини виявилися неймовірно самобутніми.

Навіть малюки-кошенята зуміли видряпати оригінальні арабески й орнаменти.

Уночі раптом згорає кафе, де танцювали сорок двоє артистів. І люди все пояснюють банальним електричним замиканням та поганими дротами. Але ж куди зникли дощечки?

Тут добре спрацьовує ефект наївного персонажа й очудненого погляду.

З людської точки зору, - все пояснюється раціонально й просто. Однак коти, - як, зрештою, усі справжні новатори, котрим судилося прокласти нові шляхи в мистецтві, - вірять, що їхній дряпопис безцінний.

Коли йти за логікою мистецького чи музейного детективу, то пожежу зловмисники влаштували навмисне, аби замести сліди крадіжки.

Сам процес пошуку зниклих дощечок стає захопливим і видовищним перформенсом.

Уявіть: чотири десятки котів усіх мастей шастають вулицями, пильно зазираючи в усі закутки, у вікна, в підвали..

То кішка заходить у перукарню, щоб зробити педікюр або тату.

То спійманий на гарячому шпигун падає в клумбу флоксів - і журиться не так про свої травми, як про поламані квіти.

Їхні розрізнені враження поступово складаються у барвисту мозаїку, неповторну замальовку львівських ландшафтів. Ймовірно, за котячими маршрутами ще колись екскурсії будемо проводити.

Наші "детективи" навіть укладають угоду про співпрацю зі своїми одвічними ворогами: 99 і 9 собак долучаються до пошуку дряпопису. І жодна зі сторін даного слова не порушує.

Людям би навчитися отак уміло долати суперечності й незгоди та об´єднувати зусилля для досягнення шляхетної мети.

У процесі слідства виявляється, що липових дощечок насправді не 8, а 16. Бо окрім восьми шедеврів, існує ще стільки ж артефактів, на яких зашифровано карту, що допоможе знайти пильно захований скарб.

Тут у сюжет вплітається історія кохання.

Дівчина, яка сподобалася Стасові, але не викликала захоплення у котів, виявляється внучкою видатного вченого.

Дідусь і залишив їй таблички - ключ до скарбу. Лариса не зуміла розшифрувати складний код.

Які тільки слова не складаються з літер, що їх ще можна розібрати! Навіть слово "орк", але орки, на щастя, у галицьких широтах не з´являться. Ще тільки їх нам не вистачало…

А під горою Кіт, позначеною на заповітній карті, знайшли потужне джерело цілющої води.

Не надто обтяжений моральними принципами бізнесмен Гугура захотів привласнити Божий дар.

Уже рахував, скільки склянок продаватиме спраглим містянам щодня й щогодини. А привласнивши воду, далі можна було б і про повітря подумати…

Тільки ж кляті невгамовні і всюдисущі коти всі розрахунки й плани зруйнували. І тим заслужили право на звання почесних громадян міста.

Знов же, не всі почесні громадяни отримують високі статуси за такі шляхетні справи.

Насаправді коти пішли фальшивим слідом. Крали не їхній дряпопис, а карту скарбу. Але бувають помилки, яким ціни згодом не складеш. От і цього разу так.

Кафе відремонтували. Популярність дряпопису (а відтак і ринкова ціна) неймовірно виросли.

Стас із Ларисою освідчилися в коханні. Коти підняли самооцінку. А головне - тепер їм назавжди забезпечений затишний дім і улюблена праця.

Що ще порядному котові, як зрештою й людині, треба?

Віра Агеєва