Re: цензії
- 10.06.2026|Ігор ЗіньчукЯк знайти шлях до успіху компанії?
- 05.06.2026|Ганна Клименко-СиньоокПеретин - Перехід - Присутність: Містичні лабіринти прозопису Алли Рогашко
- 04.06.2026|Тетяна Качак, докторка філологічних наук, професорка Карпатського національного університету імені Василя Стефаника«Українська ластівка» в культурно-історичному вимірі та міждисциплінарній інтерпретації Лідії Ковалець
- 31.05.2026|Надія ПознякВивільнення пам´яті
- 31.05.2026|Ігор ЧорнийКоли жінці нудно
- 30.05.2026|Віктор Палинський«Війна у лісовій пісні»
- 30.05.2026|Ігор ЗіньчукНова книга поезій Ліни Костенко «Вітер з Марса» – застереження для людства
- 29.05.2026|Василь КузанБезгрішні тексти
- 25.05.2026|Дана ПінчевськаАнімізм як форма поезії, або Дещо про практичні дослідження магії
- 23.05.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськХитрості недостатньо
Видавничі новинки
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Наталка Сняданко: Груповий портрет з дамою - півстоліття тому й сьогодні
"Норма" - це одна з тих речей, про які кожен точно знає, що це таке, але якщо попросити розповісти про це детальніше, то з´ясовується, що скільки співрозмовників, стільки й "норм", - Наталка Сняданко, спеціально для DW.
Занадто пишний бюст теж може бути проблемою
Дамою у цьому випадку є Лені Пфайфер, у житті якої все спершу складалося надзвичайно вдало: вона народилася у сім´ї заможного підприємця, у дитинстві не знала злиднів, а потім стала власницею чималого нерухомого майна. Свого часу вона отримала титул найчистокровнішої німецької дівчини школи, а у 1941 три дні була одружена з унтер-офіцером німецького Вермахту.
Але далі усе складалося далеко не так успішно: своє нерухоме майно Лені в роки інфляції легковажно віддала запівдарма, а потім ще й кинула роботу без поважних на те причин, якими могли би вважатися солідний вік чи хвороба, тому лишилася без засобів до існування, якщо не рахувати пенсії, яка належиться їй як офіцерській вдові. Своєю бездоганно арійською зовнішністю вона теж могла би розпорядитися краще: її вага десь на 300-400 грамів менша за ідеальну, зачіска занадто молодіжна, а одяг, навпаки - занадто старомодний. Свої все ще стрункі ноги вона приховує під надто довгими спідницями, а пишний бюст не наважується підкреслити обтислими светрами. Через це все Лені виглядає не молодше за свій вік, як запросто могла би, а рівно на нього. І хоча самій Лені це байдуже, усе це страшенно дратує її оточення, і вона відчуває, що "люди навколо, і в її власному будинку, і в сусідніх, ставляться до неї дедалі гірше".
Але особливе роздратування оточення викликає схильність Лені пов´язувати своє життя із зовсім не відповідними її чистокровному походженню людьми. То вона під час війни опікується монахинею єврейського походження на ім´я Рахель, то закохується і народжує дитину від російського військовополоненого, а насамкінець, вже у поважному, майже 50-річному віці, вагітніє від турка.
Півстоліття без суттєвих змін
Лені Пфайфер є головною героїнею роману Генріха Белля "Груповий портрет з дамою". Цього року з дня народження автора виповнюється 100 років. З часу описуваних у романі подій теж минуло понад півстоліття. Майже 30 років минуло навіть із часу першого видання цього роману українською. А цього року текст перевидано вдруге - що теж своєрідний рекорд для українського книговидання.
Але попри всі ці безсумнівні ознаки глибокої класичності роману, головна проблематика тексту як ніколи актуальна. Проблеми взаємної толерантності між усіма зображеними на груповому портреті тієї чи іншої доби, того чи іншого суспільства - це проблеми вічні.
Не втратили актуальності вони і зараз в Україні, де теж нерідко до людей починають "ставитися дедалі гірше" зі схожих до вищеописаних причин: то через стать, то через вік, то через зовнішність, яка не відповідає чиїмось уявленням про нормальну, то через інші особливості - походження, мову, віру, сексуальні преференції, політичні та інші переконання.
Норма для кожного своя
Поняття "норми" взагалі дуже дивне. Це одна з тих речей, про які кожен точно знає, що це таке, але якщо попросити розповісти про це детальніше, то, як правило, з´ясовується, що скільки співрозмовників, стільки і "норм", кожен вкладає у це поняття щось своє і готовий затято боронити той незаперечний факт, що саме його норма - єдиноправильна.
Як бачимо на прикладі групового портрету Белля, ця риса стосується не лише сучасного українського суспільства, а і щонайменше - німецького повоєнного. Спробуйте пояснити сучасним українським дітям, чому, закохавшись у росіянина в Берліні 1945-го, Ленні вчинила злочин, а вийшовши заміж за офіцера Вермахту в 1941-му, - патріотичний вчинок. Тоді як оточення Лені у романі не має ні найменшого сумніву, що оцінювати обидва ці факти слід саме так. Вага Лені 68,8 кілограма при зрості 171 сантиметр за сьогоднішніми мірками аж ніяк не буде "на 300-400 грамів меншою за ідеальну", а тоді вона вважалася саме такою. А поняття "занадто молодіжна зачіска" сьогодні взагалі уявити собі неможливо.
Але уявлення про норму змінюється не лише в часі. Скажімо, якщо сьогодні в українській пресі з´являється сексистське висловлювання когось із публічних осіб, це обурює максимум жменьку активних феміністок. Якщо ж таке висловлювання з´являється у пресі, наприклад, німецькій, це може коштувати публічній особі якщо не кар´єри, то бодай серйозних репутаційних втрат.
Будь, як Лені
Толерантність - поняття, яке в Україні все ще функціонує більше теоретично, ніж практично. Теоретично вже всі в курсі, що школи повинні бути інклюзивними, права людей іншої раси, національності, походження, статі, віку, сексуальної орієнтації не можна порушувати, у тому числі й некоректними висловлюваннями, що варто вживати фемінітиви, що піратство - це зло, як і будь-яка крадіжка, а культура - це навпаки, добре і потрібно і так далі. Але на практиці рівень взаємної толерантності все ще дуже низький. І не так важливо, у чому саме твоя відмінність - якщо ти єдиний чорношкірий у класі, єдиний в інвалідному візку чи єдиний православний з-поміж греко-католиків (або навпаки), єдина жінка у чоловічому колективі, до того ж наймолодша, або навпаки найстарша, вагітна, бездітна чи з малими дітьми, навряд чи ти почуватимешся комфортно. Так само малоймовірно, що у чоловічому товаристві десь на пиві когось зупинять і присоромлять за розповіді анекдотів про блондинок, євреїв чи чукчів або ж вважатимуть таким же смішним, якщо розповісти ті самі анекдоти, але замість блондинок, євреїв чи чукчів вставити імена присутніх за столом. Як малоймовірно і те, що чиновник може втратити посаду лише через те, що він неграмотно пише або висловлюється, хоча всі погодяться, що в принципі чиновник має бути освіченим і володіти державною мовою на належному рівні. Не менш малоймовірно і те, що когось колись в Україні посадять за крадіжку і поширення піратського контенту. Принаймні найближчим часом уявити таке справді складно.
Взаємна толерантність - це один із найбільш ефективних на сьогодні способів, які допомагають долати конфлікти у сучасних суспільствах. Навчитися толерантності непросто, насамперед тому, що починати при цьому доводиться не з пошуку чужих хиб, а з виправлення власних помилок, а це нікому не дається легко. Та поки кожен із нас не візьметься за цю роботу, ми продовжуватимемо жити в суспільстві, де рано чи пізно кожен може опинитися на місці такої собі Лені - жінки, у якої суспільство намагається забрати право на індивідуальне щастя лише тому, що зачіска у неї надто молодіжна, бюст занадто пишний, литки занадто стрункі, коханці занадто екстравагантні. Але Лені відмовляється думати і відчувати так, як від неї цього очікують. Вона толерує інших і вимагає толерантності до себе. Будь, як Лені. Будь толерантний/толерантна.
Коментарі
Останні події
- 11.06.2026|14:37«Діамантова змійка»: мистецтво паризьких салонів
- 31.05.2026|06:35Стартував прийом заявок на Премію імені Романа Гамади 2026
- 31.05.2026|06:21Українська стрічка «Паляниця» здобула престижну нагороду на американському фестивалі ETHOS Film Awards
- 30.05.2026|15:00Ніна Мюррей – лауреатка премії Drahoman Prize за 2025 рік
- 29.05.2026|07:54Гуцули, цимбали і гори: музикант hOsT представляє сингл-ремікс Hutsuly
- 29.05.2026|07:50«Японські книги дітям України»: велика гуманітарна ініціатива «Ранку» та Shikosha
- 25.05.2026|17:00Внаслідок нічної атаки на Київ пошкоджено будинки письменниць Олени Захарченко та Ірини Цілик
- 23.05.2026|04:17Навколо літератури зібрано 2,5 мільйони гривень для дітей: Артур Дронь провів благодійний вечір у Львові
- 23.05.2026|04:11Нова частина епічної фентезі-саги про Кия об’єднує українську, кельтську та давньогрецьку міфології у власному всесвіті
- 21.05.2026|13:07В Ужгороді оголосили короткий список VIІІ Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
