Про Кобзаря пам’ятають на Сході та Заході України. Чи може він стати одним з факторів повернення окупованих Росією частин Донбасу? Чи Шевченко – поет позаминулого століття, інтерес до якого зберігається лише завдяки шкільній програмі та офіційним заходам політиків, у тому числі проросійських? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії говорили художник-ілюстратор Андрій Єрмоленко та медіаексперт, голова Школи медіапатріотів Євген Бондаренко.

– У радянські часи Шевченка ніколи не забороняли. Пам’ятники поставили і в Україні, й в Росії. Для радянської влади він був символом, якщо завгодно, першого комуніста, який критикував царат, панів. Після російської агресії, за ці чотири роки, наскільки відомо, пам’ятників Шевченку не зносили. Він може бути культурним і не лише культурним, чинником повернення Донбасу Україні?

Євген Бондаренко: Радянський Союз не створював Шевченка як міф, він його утилізував як попередній міф. Певний образ Шевченка існував і за часи Російської імперії.

Радянський Союз розумів, що міф Шевченка відіграє велику роль для українського народу, тому його потрібно було переформатувати під свої ідеї та цілі.

У нас зараз відбувається та сама ситуація. Ми намагаємося той міф Шевченка, який був зроблений за часи Радянського Союзу, утилізувати на лад сучасної України.

Так само можна говорити про події на тимчасового окупованих територіях. Керівники ватажкових угруповань утилізують Шевченка на свою користь. У 2016 році Захарченко сказав, що Шевченко – частина українського народу, а український народ частина їх так званої «ДНР». Вони підхопили цей міф. Там залишилася вулиця Лесі Українки, Івана Франка, нічого не змінювали.

– Якщо брати події до 2014 року, було покладання квітів, вручалася премія Тараса Шевченка. Чи не перетворився він на такого собі наступника Леніна? Ярослав Грицак, викладач Українського католицького університету розповів, що ніколи не чув, як молодь у класі говорила про Шевченка. Але найстрашніше, на його думку, те, що його ніхто не читає, і що про нього згадують лише 9 березня.

Євген Бондаренко: Премія Шевченка була заснована ще з часів Радянського Союзу. Україна як постколоніальна держава, після Російської імперії, Радянського Союзу, не мала своїх керівників, які могли будувати її власний інформаційний простір. Була вимушена підхопити ті міфи, які були реалізовані за часи Радянського Союзу.

Але чому за вже понад двадцять років незалежної України у нас не з’явились міфи інших українських видатних письменників?

Якщо зібрати п’ять-десять фахівців, за два-три роки можна запакувати іншого Шевченка, подати його із зовсім іншої сторони. Він досі лишається почесним художником Петербурзької академії. Ми можемо зробити навіть так, щоб міф Шевченка грав на нашу користь як на території Росії, Польщі та інших країн, до яких він був причетний. Ми можемо назбирати купу фактів, коли відомі радянські письменники перекладали вірші Шевченка на українську мову, щоб його можна було публікувати.

– Микола Гоголь писав російською мовою, хотів бути популярним саме у петербурзькому середовищі. Шевченко, з талантом живописця, ніколи не хотів стати одним із перших у російському дискурсі.

Євген Бондаренко: Однак Тарас Шевченко писав і російською мовою, про що мало згадується. До речі, Микола Гоголь і Тарас Шевченко зробили величезну роль для розвитку України. Микола Гоголь писав російською мовою про Україну, тим самим робив наш міф популярним на території Російської імперії.

Так само Тарас Шевченко після того, як відучився у Петербурзі, взяв гроші у Петербурзької академії і видав збірку своїх малюнків із пейзажами України, яка була однією з найпопулярніших у Петербурзі.

– Андрію, ваше ставлення до Тараса Шевченка, перше, що спадає на думку?

Андрій Єрмоленко: Гігант, моноліт, брила у хорошому розумінні цього слова. Шевченко до цього час у нас недооцінений і незручний для влади. Ця людина ніколи не буде зручною для будь-якої влади, а для кожного українця буде знаменом правди.

Він говорив правдиві речі за своє життя і які до цього часу лишаються правдивими. Я думаю, що ця правдивість, зачарованість українців у Шевченкові.

– А у чому незручність для влади?

Андрій Єрмоленко: Він небезпечний тому, що робить заклики до простих людей і ставить під сумнів будь-яку владу, яка намагається загребти тільки для себе.

– Є знаменита ілюстрація, де Шевченко в однострої, в окулярах воїна ЗСУ, яка з’явилася у 2014 році.

Євген Бондаренко: Такий сучасний портрет Шевченка показує нам ще одну з цікавих технологій «з минулого у майбутнє». Дуже часто під час подій на Майдані гуляли слова, що якби Шевченко був живий, то стояв би там із людьми на барикадах. Використання цих технологій про Майдан, малювання Шевченка у бадьорій формі одразу подає інший сенс його словам, його віршам.

– Наскільки вагома постать такого Шевченка?

Андрій Єрмоленко: Оскільки ми говоримо про Донбас, то, на мою думку, це дуже важливо. Наприклад, викладачі Донбаського державного технічного університету знайшли мої величезні банери сучасних шевченків. Ці банери були на сквері Небесній сотні. Жінка, яка їх побачила, працювала в університеті, й попросила їх забрати. І зараз плакати із сучасним Шевченком знаходяться у цьому університеті, там постійна експозиція.

Мені подзвонили й сказали, дуже круто, що студенти бачать не шароварного побронзовілого батька, якого ми бачили всі, а такого сучасного. Молоді подобається і вона починає цікавитися його постаттю.

– Шевченко актуальний досі, але можливо Україна стане справжньою Україною, коли він стане не актуальним?

Євген Бондаренко: Ми намагаємося будувати Українську державу на нафталіновій вишиванці, яку ми дістали з бабусиної скрині. Не одним Шевченком єдина країна. Так, цей міф сильний, так, нам потрібно завершити його зміну. Але паралельно із цим актуалізувати інших постатей. По всій Україні є величезна кількість цікавих видатних людей.

Шевченко, видатні українські постаті, діячі, політики та інші – це глина, з якої ми маємо будувати інформаційний простір України, Українську державу. На жаль, зараз у нас міфи інших країн популярніші за власні.

– Які?

Євген Бондаренко: Якщо глобально, то американська мрія, європейські цінності зараз у нас цікавіші, ніж українське майбутнє.

– Андрію, Тарас Шевченко видатна людина. Але чи може цей політичний підхід витіснити його особистість з мистецької точки зору?

Андрій Єрмоленко: На мій погляд, Шевченко є дуже недооціненим як модерний український і світовий поет, і як великий художник. У Казахстані його поважають більше як художника, ніж в Україні. Він перший в Європі у поемі «Марія» показав, що Ісус Христос був зачатий природнім способом. Це були шалені прогресивні думки для того часу.

Ніхто не звертає увагу на модерність поета, усі говорять про селюків та панів. Шевченко, у першу чергу, живописець, а вже у другу – поет.

Мені хотілося б, щоб ми могли показувати його з іншого ракурсу. Батько Шевченко, який б’ється проти панів – нав’язаний образ радянською владою.

 Олександр Лащенко