Нещодавно видана збірка праць видатного європейського інтелектуала Ольгерда Бочковського пропонує читачеві ряд робіт, що намагаються осмислити актуальні події історії Східної Європи першої третини ХХ століття, а також сформулювати для неї власні прогнози та рецепти на майбутнє. Книга є частиною видавничої серії «Україна. Європа 1921 — 1939», метою якої є видання джерел, що висвітлюють українське питання у більш широкому, загальноєвропейському контексті, та демонстрація місця України на міжнародній арені в міжвоєнний період.

Особа Ольгерда Бочковського, безумовно, заслуговує на увагу. Народжений у Херсонській губернії, в польсько-литовській родині, він міцно пов’язав своє життя з українським національним рухом та українською справою. З 1906-го Ольгерд Бочковський жив у еміграції в Празі й саме там долучився до українського руху як талановитий публіцист, науковець та дипломат.

«ФОРМУВАННЯ НАЦІЇ — ЦЕ ПИТАННЯ НАЯВНОСТІ ТА РОЗВИТКУ ГРОМАДСЬКОЇ БАЗИ»

У перший том Ольгерда Бочковського увійшли його ранні праці, написані в період Першої світової війни та одразу після неї, зокрема «Поневолені народи царської імперії, їх національне відродження та автономічні прямування (до національної справи в Росії)», а також три статті 1933 року, основною темою яких була критика європейських політиків за їхню байдужу позицію щодо дій радянської влади в Україні.

Попри широкий спектр інтересів Ольгерда Бочковського, пов’язаних з міжнародною політикою та актуальними подіями неспокійної першої третини ХХ століття, все ж його основним об’єктом наукового інтересу та дослідження був феномен націй та національного будівництва. Науковець намагався простежити формування модерних націй, насамперед тих, які не мали власних держав, так званих «неісторичних», їхнє творення як культурних, а відтак і політичних організмів, буття яких визначає хід історії.

За Гегелем, який і ввів термін «неісторичні нації», «світовий дух» (Weltseele) — те, що лежить в основі всього сущого, — розкриває себе, прокладаючи шлях свого самовираження через різні нації, вибираючи деякі з них, через що вони опиняються на вершині світового прогресу. Відповідно саморозкриття «світового духу» й є історією. Такий підхід до історії філософії значною мірою заперечує самобутність історичного розвитку етносів як національних організмів, проте він був надзвичайно впливовим щодо загальної інтелектуальної історії Європи.

Хоча філософія Гегеля справила значний вплив на розробку понятійного апарату і певною мірою напряму роботи Ольгерда Бочковського, для вченого формування нації як політичного організму — це не питання духу, особистостей чи історичної випадковості, а питання наявності та розвитку громадської бази, що творить собою спочатку культурну, потім політико-економічну, громадянську і політичну спільноту. Науковець виокремлює етапи культурного пробудження, економічного відособлення новосформованої спільноти, а потім вже творення автономного чи повністю незалежного політичного організму.

КЛЮЧІ ДО РОЗУМІННЯ МОДЕРНОГО НАЦІЄТВОРЕННЯ

Саме тому Ольгерд Бочковський значну увагу приділяє фінському питанню. На думку науковця, дослідження формування фінської нації є ключем до розуміння модерного націєтворення. Таке виключне положення фінів диктувалося їхньою історію як народу, що ніколи до ХХ століття не мав власної держави та сформувався як певна політична спільнота, отримавши особливий статус у Російській імперії — «Велике князівство Фінляндське».

Ольгерд Бочковський констатує: «У тім їхнє «каменярське» значення для інших неісторичних народів, бо ж фіни не якийсь виїмковий Wundervolk («дивний народ»). Отже, тому те, що вдалося їм, може так само вдатися й кожному іншому недержавному народові, наскільки він матиме такі політичні умови життя та розвитку, які мала Фінляндія перед 1899 р.»

Тут ми бачимо головні риси праць Ольгерда Бочковського — намагання переглянути давні універсалістські історико-філософські підходи гегельянців та європейських лівих партій на користь нових, більш пристосованих до реальності актуального політичного моменту, для використання нового історичного матеріалу бездержавних націй. Саме на цьому зосереджує увагу Ольгерд Бочковський як дослідник у сфері націології — сфери знання про творення та розвиток націй та національно-визвольних рухів.

Значущим у сучасному світі, разом із розвитком націології, Ольгерд Бочковський розглядає ведення свідомої етнополітики як набору підібраних технік та політичних заходів, спрямованих на побудову системи впливу на нації, що є сформованими або лише формуються. Етнополітика — це створення специфічних умов для національних спільнот, що забезпечували би свободу, справедливість та стабільність людському суспільству. Ефективна етнополітика в умовах політичного етапу національного відродження націй, викликаного Першою світовою війною, ставала в новому неспокійному столітті фатально необхідною умовою для запобігання міжнародним конфліктам та забезпечення подальшого розвитку людства.+

Отже, збірка праць Ольгерда Бочковського представляє беззаперечний інтерес і з теоретичної точки зору осмислення національних рухів, і як надзвичайно цінне джерело з європейської інтелектуальної історії.

Денис МОСКАЛИК, історик