Книга розповідає про молодшого сина Амадея Моцарта – Франца-Ксавера, який 30 років свого життя провів у Львові. Зустріч відбулася за участі автора роману Богдана Коломійчука, головної редакторки «Видавництва Старого Лева» Мар´яни Савки та арт-директорки фестивалю, диригентки Оксани Линів. Музичну атмосферу вечора творили скрипаль Віктор Андрійченко та піаністка Ірина Зарицька.

 

Франц-Ксавер Моцарт – людина неймовірного музичного таланту та складної долі. Він бачив свого великого батька Вольфганга Амадея лише на портретах, його виховували окремо від матері й він так і не зміг здобути особистого щастя. У 14 років Моцарт-молодший  написав свій перший фортепіанний концерт. Однак через природню нерішучість й скромність, Франц-Ксавер не пристав на щедрі пропозиції меценатів і застосував свій хист здебільшого як педагог. Франц-Ксавер був надзвичайно схожим на батька і весь час прожив у тіні його імені.

«Чи можна назвати людину, що прожила більшу частину життя у Львові – львів´янином? Гадаю, що так. Тож Франц-Ксавер є львів´янином. Хоча цей факт, на жаль, забутий містянами. Тут він зустрів своє кохання (нехай нещасливе, але справжнє високе почуття). Він справді любив це місто. Книга «Моцарт із Лемберга" є своєрідним способом повернути Моцарта Львову. Її точно не було би, якби не Оксана Линів – диригентка зі світовим ім´ям відклала усі свої справи, аби прочитати і внести корективи у рукопис. Це позитивно вплинуло не лише на музичну термінологію книги, але й на її наповнення фактажем, оскільки Оксана є дослідницею життя Франца-Ксавера. Навряд чи самотужки я впорався б із цим завданням, навіть беручи до уваги те, що мені випала нагода три дні попрацювати в Зальцбурзі у архівах Моцартеуму», – розповів читачам Богдан Коломійчук. 

 

«Усе почалося з того, що я отримала повідомлення від мого друга і співзасновника фестивалю LvivMozArt Олега Мацеха: він розшукав письменника, який зацікавився особою Франца-Ксавера й хотів написати про нього роман, – пригадує Оксана Линів. – Пізніше ми зустрілися у різдв´яному Зальцбурзі – місті, де все дихає Моцартом. Було прохолодно, ми ходили серед Різдвяного ярмарку, пили гаряче вино й безкінечно говорили про літературу, Моцарта, обговорювали ідею книжки. Ми говорили про контрастність особи Вольфганга Амадея Моцарта, який водночас був релігійним, створював сакральні твори – месси, відомий усім «Реквієм», і писав абсолютно «батярські», збиточні листи, в яких жартував на пікантні теми. Практично 100 років образ Моцарта "трансофрмувався" і нівелювався -- люди намагалися помістити його у зрозумілі для себе рамки. І лиш з технологіями ХХст. стало можливим розшифрування затертих фрагментів листів Вольфганга Амадея, які старанно приховувала його дружина Констанція. Це спричинило хвилю нових дослідницьких робіт із творчості Моцарта, які розкривали багатогранність особи Амадея. Водночас про його талановитого сина Франца-Ксавера не написано майже нічого. У 60 роках ХХ ст. була створена одна-єдина праця про синів Моцарта (усього було шестеро дітей, проте вижило лише двоє), і не так давно знайшлися листи Франца-Ксавера. У цих листах 17-річний син Моцарта-старшого пише до невідомого адресата про те, як два місяці тому він переїхав з Відня на Галичину,  як три останніх роки його життя з матір´ю Констанцією були нестерпні, як граф, дочок якого він навчає музики, платить йому тисячу флоринів на місяць, що вечеряє він разом із господарями і отримує всі необхідні умови. Коли я прочитала ці листи, а потім отримала рукопис від Богдана, я зрозуміла, що всі обставини склалися для того, аби Франц-Ксавер повернувся до Львова».

«Не забуваймо, що це художня книга, тож події, в які занурюється мій герой, частково вигадані, – зауважив письменник. – Тут є елементи авантюрного, пригодницького роману і навіть детективу. Твір був написаний таким чином, щоб охопити якнайширшу аудиторію читачів – від 5 до 115 років. Музикознавцям доведеться пробачити мені мою фантазію і поглянути на «Моцарта із Лемберга» очима звичайного читача. Коли писав цю книгу, то вглядався в портрет Франца-Ксавера, який був надзвичайно схожий на батька, і намагався побачити його душу – це мене цікавило насамперед. Я відкривав її через щоденники, куди композитор вписував свої переживання. Сподіваюся, мені це таки вдалося».