«Цей роман – наслідок певних страхів, моїх особистих зокрема, – розповів Ілларіон. – Мріяв стати письменником з дитинства, багато писав – усе "в шухляду". Сім років тому я створив текстовий файл під назвою "Іш-Чель" (це назва планети, де відбувається дія "Танцю недоумка"). Якось  прибирав вдома, знайшов дискету й там виявився початок фантастичного оповідання (як тоді думав) "Іш-Чель". Я сів і просто почав писати. Так не можна говорити, знаю, але я справді не знав, куди це писання приведе. Я просто "йшов за героєм". Написався роман – вдвічі більший за обсягом, ніж є зараз. Мене щось непокоїло в ньому, і я знову його відклав. Вже потім, коли вийшла книга "Білий Попіл", я зрозумів, що мені не давало спокою – поредагував деякі частини і скоротив обсяг вдвічі».

«Це книга про страх, про боязнь того, що ще не сталося. Цікаво, що наші негативні емоції рідко пов’язані з сьогоденням: найчастіше ми боїмося того, що ще не трапилося або сталося колись давно. Якщо коротко описати мого героя – у нього все погано. П’ятий місяць без роботи, дружина прогризає дірку в голові, та ще є 50%-ймовірність проявлення генетичної спадкової хвороби. Мій герой боїться, і цей страх жене його на авантюрні речі: він погоджується на ризиковану подорож, куди не варто їхати, тим паче з дружиною і дітьми... Але також це історія про щастя, про те, що щасливою людиною складно зманіпулювати, її складно збити з курсу. Натомість моїм героєм на початку історії маніпулюють усі. У першій частині книги він, наче сліпий. І для того, щоб прозріти і віднайти себе, йому доведеться полетіти на іншу планету», – додав автор. 

«Тут ще є місце іншій темі – обману, – зауважила Мар’яна Савка. – Герой летить на іншу планету, його запевняють, що усе дуже безпечно, хоча це найдовша подорож в історії людства – у сусідню галактику. І ще тут розкривається тема справжності стосунків, що проявляється через дитину». 

«Знаєш, мені було важливо вплести образ дитини в сюжет. Дитина – це символ світла на тлі цієї темряви і страхів. Цікаво, що зазвичай супергерої – одинаки. Вони відповідають тільки за себе. Мені ж було цікаво нагородити його відповідальністю – дитиною, – життя якої помножує ставки втроє. Адже мій герой не цінував життя, доки не з’явилась дитина. Так само мені було важливо вберегти цю дитину. Якось ми з моїм кумом – письменником Михайлом Бринихом – обговорювали книжку Стівена Кінґа "Кладовище домашніх тварин". І Бриних сказав: "Жоден сюжет не вартий того, щоб читач пережив смерть дитини". Я дуже добре запам’ятав ці слова», – розповів письменник.

«Захоплювався фантастикою усе життя, мене на цей жанр "підсадив" батько, тому ця книжка присвячена йому, – додав Ілларіон. – Коли створював цей світ, планету Іш-Чель, постійно консультувався з другом-біологом, фізиками-науковцями. Ідеальний фантастичний світ – той, в який читач здатен повірити. Ідеальна фантастична фабула, коли читач відчуває її реальною. Тому дуже багато зі свого життя чи життя моїх друзів я переводжу в книгу. "Усі події вигадані, усі персонажі реальні", – написав я вкінці книги. Нехай світ навколо – фантастичний, але переживання мого героя справжні».