Чому читати важливо?

 

Аргументи різні.

 

Деякі не витримують критики, тому що застаріли – Книга як джерело інформації.

 

Інші мають більш привабливий вигляд – Книга як джерело задоволення.

 

Водночас для тих, хто вважає читання сумнівним задоволенням, є залізний, доведений наукою аргумент: активне, вдумливе читання розвиває мозок, оскільки дешифрує символи, якими і є слова, складені з умовних позначок – літер.

 

Усе це, звісно, прекрасно. І навіть працює, коли читання входить у звичку – як-от пробіжка, чищення зубів двічі на день і ранкова кава. Питання тільки в тому, як сформувати цю звичку, та ще й не в себе, а в загадкових представників покоління «Альфа», тобто дітей, народжених після 2010 року?

 

Учителі мають свої рекомендації. Водночас учням теж є що сказати. Пропонуємо читацьке багатоголосся на тему «Що мотивує дітей читати». Учительський голос у ньому – збірний, це загальні педагогічні спостереження про читання. Дитячі ж голоси – індивідуалізовані й подаються з мінімальним редагуванням.

 

 

Учительський голос: «Альфою та омегою формування читацької культури є приклад дорослого. Саме він може викликати справжній, жвавий інтерес до читання. Ідеться насамперед про батьків та учителів. Батьків, що справді читають, обговорюють книжки. Учителів, які на перерві діляться враженнями про прочитане, цитують доречні фрагменти; які сміливо можуть вийти за межі шкільної програми й запропонувати інші цікавинки».

 

Вероніка, 7-й клас: «Саме дорослі подають приклад дітям, тому, перш ніж заохочувати, дорослі самі мають любити читати. Діти самостійно захочуть підійти та спитати у тата чи мами про книжку. Тоді батькам лишиться гарно розповісти, але не перебільшувати». 

Єва, 8-й клас: «Як на мене, батьки можуть заохотити дитину читати лише своїм прикладом. У мене не було іншого виходу. У моїй сім’ї всі постійно щось читають. І всім це в кайф».

 

Сашко, 8-й клас: «Я думаю, щоби мотивувати дітей до читання, дорослі мають читати разом із дітьми, а головне – обговорювати, дискутувати. Іноді, щоб почати читати, важливо мати підтримку друзів, учителя чи батьків. Мені нецікаво читати книжку самому, бо не можу її обговорити, поділитися емоціями. Коли ми збираємося в класі на обговорення твору – це по-справжньому круто. Скажу чесно, що читаю я не завжди і не до кінця. Однак, коли починається дискусія, мені стає шкода, що я не в темі. А ще я вважаю, що дорослі перед тим, як рекомендувати якусь книжку дітям, мають спершу прочитати її самі».

 

 

Учительський голос: «Ритуали стануть в нагоді допомогти. Наприклад, якийсь час протягом шкільного дня діти можуть почитати улюблену книжку. У молодших класах читати вголос може учитель. Круто запрошувати на подібні читання й батьків. Сімейні ритуали теж важливі. У такі миті має значення атмосфера, затишне місце, приглушене світло, запахи і смак: печиво, чай, какао.

 

Можна проводити спільні зустрічі з батьками. Коли діти вибирають текст для читання й обговорення, а потім зустрічаються з батьками для дискусії. Наступним етапом може бути читання й обговорення книжки, яку вибрали батьки (можливо, книга їхнього дитинства). Культура читання походить із середовища. Тут також важливий приклад друзів, поради однокласників. Школа може організувати читацький книгообмін, коли людина за результатом жеребкування дарує видання учневі чи колезі, а учні дарують учителям або одне одному».

 

Соня, 8-й клас: «Мені здається, що сучасні діти мало читають через брак часу. Усе, що потрібно зробити дорослим, – це організувати час і місце для затишного, атмосферного читання. Тут головне загорітися. І далі діти вже не потребують втручання дорослих».

 

Єся, 8-й клас: «Мені здається, що дорослі мають організовувати дітям походи до книгарень, де всі обирають собі книжки. Показати приклад спілкування з продавцями-консультантами. А потім можна зайти до кав’ярні. Такі цікавинки спонукають до читання. Через живий інтерес, а не примус».

 

 

Соня, 5-й клас: «Я вважаю, що єдиний спосіб мотивувати дітей читати – це не змушувати їх, а навпаки допомогти знайти реально цікаву книжку. Коли мені було вісім років, я ненавиділа читати. Як же я полюбила читати? Батьки перестали змушувати читати і повели в книгарню, дали мені вибір, яку книжку придбати. Я почала читати сама. Це реально спрацювало.

 

Я зробила для себе висновок: читатиму тільки добровільно і тільки цікаві книжки».

 

Женя, 8-й клас: «Я вважаю, що для дорослих мотивувати – це синонім до змушувати. А змушувати силоміць читати не можна. Чому? Бо таким чином бажання читати не підвищиться, а, навпаки, зменшиться. Більше того, дитина в такий спосіб зможе взагалі зненавидіти книжки. Тому я переконана, що все, що можуть зробити дорослі, – це створити необхідні умови, у яких дітям захочеться читати самим. Як це зробити? Дуже просто: підтримуйте свою дитину, розмовляйте з нею про книжки, діліться своїм читацьким досвідом. І найголовніше – залишайте за дитиною право вибору».

 

Ваня, 5-й клас: «Ніколи не варто змушувати дитину читати, а якщо вже так треба, то можна навести переконливі аргументи. Дитина завжди розуміє все простою мовою, і не треба застосовувати якихось психологічних маніпуляцій і технік».

 

 

Учительський голос: «Діти покоління "Зет" та "Альфа" – естети. Ось чому учителі можуть рекомендувати сучасно оформлені книжки, надто коли ідеться про класику. Зараз є нагода позиціонувати книжку як арт-об’єкт. Відгуки про прочитане так само можна оформлювати креативно, зокрема, у форматі естетичних читацьких щоденників. Можна апробувати блог або сторінку в соцмережі як форму читацького щоденника».

 

Маша, 8-й клас: «Щоб заохотити дитину читати, купіть їй читацький щоденник. Неодмінно стильний. Прикольний. Такий, що захочеться вести й продовжити. Класно, якщо таку ініціативу підхопить вчителька літератури та ще й буде виставляти за це додаткові бали. Звісно, це зовнішня мотивація. Проте шлях до внутрішньої мотивації лежить саме через зовнішню. І його потрібно пройти, оскільки мета прекрасна».

 

Степан, 5-й клас: «Якщо книжка цікава, я можу читати без подарунків та солодощів. Це мені як хобі».

 

Антонія, 5-й клас: «На мою думку, батьки можуть подарувати книжковий щоденник. Коли мама мені купила звичайний зошит, я з нього зробила читацький щоденник і почала багато читати».

 

 

Єгор, 5-й клас: «Я вважаю, що дорослі можуть мотивувати дітей так, аби він або вона отримували щось за це. Це найпростіший спосіб, але не єдиний.

 

Також можна використовувати реверсивну психологію. Таким чином у дитини з’явиться ціль довести вам, що ви можете прочитати певну книжку».

 

Учительський голос: «Учитель може "НЕ рекомендувати" окремий текст, аргументуючи тим, що учням буде заскладний для розуміння або "НАДТО дорослий"».

 

 

Кирил, 8-й клас: «Щоб діти читали, дорослим потрібно зробити лише одне – вимкнути інтернет! Саме так я зачитався детективами. Так, спершу, звісно, злився, проте згодом книжка перемогла».

 

 

Учительський голос: «Окрім згаданих, існує ще кілька помічних способів захопити дітей книжкою. Це і вільний доступ до шкільної бібліотеки, і походи до книгарні. І читацькі клуби, і запрошення письменників до школи, і челенджі: наприклад, якщо клас за 2 місяці прочитає 100 книжок у сумі, то він виграє день без навчання, або, скажімо, похід класом у кіно. При цьому важливо не забувати про індивідуальний підхід: комусь потрібна підтримка друзів, комусь – порада, з чого почати, комусь – порекомендувати електронну книжку, а комусь – дати спокій на певний час.

  

На уроках важливо звертати увагу на обмін враженнями, а не тільки на художні засоби та завдання за підручником. Від хрестоматій – відмовитися і читати твори тільки в повному обсязі. За можливістю зменшувати кількість текстів, зосереджуючись на якості. Можна залучати на уроки літератури учителів-предметників. Наприклад, просто подискутувати в колі про оповідання Айзека Азімова "Фах".

 

Словом, про читання у школі має промовляти і простір, і самі читачі. Що більше дитина бачить книжки в дії, то більша імовірність, що не захочеться відмовлятися від читання».