Re: цензії
- 21.11.2025|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наукСвітлотіні свободи
- 18.11.2025|Ігор ЧорнийУ мерехтінні зірки Алатир
- 17.11.2025|Ігор ЗіньчукТемні закутки минулого
- 16.11.2025|Ігор ПавлюкЛірика поліської мавки
- 08.11.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськСвітлойменність
- 05.11.2025|Віктор ВербичКоли життя і як пейзаж, і як смерть
- 04.11.2025|Дана ПінчевськаГаличани та духи мертвих: історія одного порозуміння
- 04.11.2025|Надія Гаврилюк“Перетворює затамування на захват”: поезія Богуслава Поляка
- 03.11.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськІспит на справжність
- 02.11.2025|Богдан СмолякЗахисник Істин
Видавничі новинки
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Померанцев і син
В Ужгороді представили книжку і фільм однієї мистецької родини.
Недавно в Ужгороді демонстрували творіння двох Померанцевих: Ігоря і Петра, батька і сина. І, як не дивно, між баченням України двох найближчих родичів пролягла доволі помітна різниця. І причина різної «оптики» — у відчутті своєї приналежності до цієї землі.
На відміну від багатьох своїх російських колег, Україна не була для Померанцева–старшого тільки географічним поняттям. Він мав дружні зв’язки з українськими дисидентами, знав українську мову і літературу. Вже на Заході неодноразово писав петиції на захист наших політв’язнів. При цьому все–таки залишався людиною російського світу.
У Петра вже була зовсім інша доля. Восьмимісячною дитиною він виїхав із Києва, тож особливих сантиментів до України не має. Захопився кіно. Здобув освіту у Великобританії та Москві. Почав знімати. Однією з перших його документальних стрічок став фільм про Закарпаття «Викрадення Європи», знятий за кілька тижнів. Якраз у Києві відбувався конкурс «Євробачення», тож Петро використав цю подію як головну зачіпку. Він вирішив показати Закарпаття через музику — музику різних етнічних груп. Але не традиційну, святково–барвисту, у виконанні відомих колективів. Ні, співати мали звичайні люди.
Те, що побачили учасники презентації, нікого не залишило байдужим. Адже Закарпаття із фільму Померанцева–молодшого поставало депресивним регіоном убогих, хворих і недалеких людей. Були й такі глядачі, що висловлювалися категорично: за таке кіно треба пику бити.
Чому наш край — один із найквітучіших і найгармонійніших в Україні — режисер показує через безногого росіянина, який твердить, що українці і росіяни це — один народ; через цигана, який не годен співати через кашель; глухоніму українку з забитого села, яку він бере до танцю; перестарілих єврейку з мадяром, які ледве виводять щось старечими голосами? Фільм авторський, тому не претендує на об’єктивність. Образи цікаві й надовго запам’ятовуються. А от загальний дух... Дух, ясна річ, — у рамках загальноросійської концепції із негативним ставленням до всього українського. Недарма у фільмі звучать абсолютно недоречні згадки про Помаранчеву революцію та відмову Європи в інтеграції України. Бігом назад до Росії?
Що ж, працює громадянин Великобританії Пйотр Померанцев у Москві, одружився там з росіянкою, годує трьох дітей. Тому, очевидно, й не міг зняти інакший фільм про Україну. У сенсі, що в голові в нього вже інша матриця, «загальноприйнята».
Ми ж дякуємо і за це кіно. Бо завдяки такому «баченню» відчуваємо, що сподіватися можемо тільки на себе. А реакція ужгородців свідчить, що самоповага в українців зростає з кожним роком. Так і хотілося написати: з кожним фільмом. А різниця у ставленні до України Померанцева–батька і Померанцева–сина полягає у тому, що для когось наша країна — транзитна територія, а для когось — частина життя.
Олександр Гаврош
Коментарі
Останні події
- 17.11.2025|15:32«Основи» готують до друку «Бард і його світ: як Шекспір став Шекспіром» Стівена Ґрінблатта
- 17.11.2025|10:29Для тих, хто живе словом
- 17.11.2025|10:25У «Видавництві 21» вийшла друком збірка пʼєс сучасного класика Володимира Діброви
- 16.11.2025|10:55У Києві провели акцію «Порожні стільці» на підтримку незаконно ув’язнених, полонених та зниклих безвісти журналістів та митців
- 13.11.2025|11:20Фініш! Макс Кідрук завершив роботу над романом «Колапс»
- 08.11.2025|16:51«Поети творять націю»: У Львові стартував II Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 05.11.2025|18:42«Столик з видом на Кремль»: до Луцька завітає один із найвідоміших журналістів сучасної Польщі
- 04.11.2025|10:54Слова загублені й віднайдені: розмова про фемінізм в житті й літературі
- 03.11.2025|18:29Оголошено довгий список номінантів на Премію імені Юрія Шевельова 2025: 13 видань змагаються за звання найкращої книжки есеїстики
- 03.11.2025|10:42"Старий Лев" запрошує на майстер-клас з наукових експериментів за книгою "Енергія. Наука довкола нас"
