
Re: цензії
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
- 26.05.2025|Ігор ЗіньчукПрагнення волі
- 26.05.2025|Інна КовальчукДорога з присмаком війни
- 23.05.2025|Ніна БернадськаГолос ніжності та криці
- 23.05.2025|Людмила Таран, письменницяВитривалість і віру маємо плекати в собі
- 15.05.2025|Ігор ЧорнийПірнути в добу романтизму
Видавничі новинки
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
- Петро Панч. «Голубі ешелони»Проза | Буквоїд
- Олександр Клименко. "Метапрозорість"Книги | Буквоїд
- Семенова Юлія. "Well Done"Книги | Буквоїд
- Микола Мартинюк. «Розбишацькі рими»Дитяча книга | Буквоїд
- Ніна Горик. «Дорога честі»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Померанцев і син
В Ужгороді представили книжку і фільм однієї мистецької родини.
Недавно в Ужгороді демонстрували творіння двох Померанцевих: Ігоря і Петра, батька і сина. І, як не дивно, між баченням України двох найближчих родичів пролягла доволі помітна різниця. І причина різної «оптики» — у відчутті своєї приналежності до цієї землі.
На відміну від багатьох своїх російських колег, Україна не була для Померанцева–старшого тільки географічним поняттям. Він мав дружні зв’язки з українськими дисидентами, знав українську мову і літературу. Вже на Заході неодноразово писав петиції на захист наших політв’язнів. При цьому все–таки залишався людиною російського світу.
У Петра вже була зовсім інша доля. Восьмимісячною дитиною він виїхав із Києва, тож особливих сантиментів до України не має. Захопився кіно. Здобув освіту у Великобританії та Москві. Почав знімати. Однією з перших його документальних стрічок став фільм про Закарпаття «Викрадення Європи», знятий за кілька тижнів. Якраз у Києві відбувався конкурс «Євробачення», тож Петро використав цю подію як головну зачіпку. Він вирішив показати Закарпаття через музику — музику різних етнічних груп. Але не традиційну, святково–барвисту, у виконанні відомих колективів. Ні, співати мали звичайні люди.
Те, що побачили учасники презентації, нікого не залишило байдужим. Адже Закарпаття із фільму Померанцева–молодшого поставало депресивним регіоном убогих, хворих і недалеких людей. Були й такі глядачі, що висловлювалися категорично: за таке кіно треба пику бити.
Чому наш край — один із найквітучіших і найгармонійніших в Україні — режисер показує через безногого росіянина, який твердить, що українці і росіяни це — один народ; через цигана, який не годен співати через кашель; глухоніму українку з забитого села, яку він бере до танцю; перестарілих єврейку з мадяром, які ледве виводять щось старечими голосами? Фільм авторський, тому не претендує на об’єктивність. Образи цікаві й надовго запам’ятовуються. А от загальний дух... Дух, ясна річ, — у рамках загальноросійської концепції із негативним ставленням до всього українського. Недарма у фільмі звучать абсолютно недоречні згадки про Помаранчеву революцію та відмову Європи в інтеграції України. Бігом назад до Росії?
Що ж, працює громадянин Великобританії Пйотр Померанцев у Москві, одружився там з росіянкою, годує трьох дітей. Тому, очевидно, й не міг зняти інакший фільм про Україну. У сенсі, що в голові в нього вже інша матриця, «загальноприйнята».
Ми ж дякуємо і за це кіно. Бо завдяки такому «баченню» відчуваємо, що сподіватися можемо тільки на себе. А реакція ужгородців свідчить, що самоповага в українців зростає з кожним роком. Так і хотілося написати: з кожним фільмом. А різниця у ставленні до України Померанцева–батька і Померанцева–сина полягає у тому, що для когось наша країна — транзитна територія, а для когось — частина життя.
Олександр Гаврош
Коментарі
Останні події
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем
- 16.06.2025|23:44Під час «Книжкового двіжу» в Луцьку зібрали 267 892 гривень на FPV-дрони
- 16.06.2025|16:24«Основи» видадуть повну версію знаменитого інтерв’ю Сьюзен Зонтаґ для журналу Rolling Stone
- 12.06.2025|12:16«Видавництво Старого Лева» презентує фентезі від Володимира Аренєва «Музиканти. Четвертий дарунок»
- 07.06.2025|14:54Артем Чех анонсував нову книжку "Гра у перевдягання": ніжні роздуми про війну та біль
- 06.06.2025|19:48У США побачила світ поетична антологія «Sunflowers Rising»: Peace Poems Anthology: by Poets for Peace»
- 03.06.2025|12:21У серпні у Львові вперше відбудеться триденний книжковий BestsellerFest
- 03.06.2025|07:14Меридіан Запоріжжя та Меридіан Харків: наприкінці червня відбудуться дві масштабні літературні події за участі провідних українських авторів та авторок Вхідні
- 03.06.2025|07:10Найпопулярніші книжки для дітей на «Книжковому Арсеналі»: що почитати дітям
- 03.06.2025|06:51Фільм Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» покажуть на кінофестивалі Docudays UA