Як відомо, відзнака — явище здебільшого кон’юнктурне: будь–то «Оскар» чи Шевченківська премія, і лауреатом часто стають iз певних суб’єктивних причин. Тому присутність у короткому списку номінантів на Шевченківську премію Василя Шкляра з його романом «Залишенець» («Чорний ворон») створює неабияку інтригу. Нагадаємо, що у літературному блоці претендентів конкуренцію йому складають поет Павло Вольвач, автор збірки «Триб», дитячий письменник Володимир Рутківський (трилогія для дітей «Джури») та автори літературознавчого й біографічного видання «Іван Франко» Роман Горак і Микола–Ярослав Гнатів.

Номінант удруге

Василь Шкляр на Шевченківську премію номінується вже вдруге: попередньо він змагався за найвищу державну відзнаку в галузі мистецтва у 2008 році з романом «Ключ», однак тоді достойне журі з Комітету обрало роман Любові Голоти «Епізодична пам’ять». Але, як–то кажуть, все що не робиться — на краще. Адже, як погоджуються українські літературознавці, новий твір Шкляра — на даний момент найдовершеніша його робота. У «Залишенці» Шкляр уперше в українській літературі створив яскравий художній образ учасників визвольних змагань 1920–х років, що базувалися в Холодному Яру на Черкащині. Дуже влучну характеристику роману дав письменник Анатолій Дімаров: «Я з насолодою читав «Чорного ворона». Розкішна мова, залізна логіка подій, до найдрібніших деталей вирізьблені дійові особи. Я вважаю, що цей роман рано чи пізно займе місце в класичній літературі України».

Минулого тижня Василь Шкляр відбув традиційну відкриту зустріч шевченківського номінанта з громадськістю та членами Шевченківського комітету, щоправда, більшість iз них літературний вечір пропустили (честь Комітету захищав Іван Драч, який у доволі обережних словах і надто метафоричних порівняннях подякував Шкляреві за книгу). У музеї Тараса Шевченка, де відбувалася зустріч, письменник почув багато компліментарних фраз на свою адресу, інколи навіть здавалося, що кремезний козарлюга Шкляр починає маліти під натиском похвал і позитивних відгуків.

Ставлення Шевченківського комітету

Найтверезішим виявився виступ поета й головного редактора журналу «Сучасність» (до слова, ще й лауреата Шевченківської премії) Тараса Федюка, який озвучив думку, що виникла у кожного, хто ознайомився із коротким списком претендентів на премію. Адже «Залишенець» претендує на визнання держави, уряд якої офіційно вважає всіх захисників української незалежності — бандитами. «Навіть у Шевченківському комітеті є люди, які називають героїв–холодноярців бандитами», — відверто поділився Федюк і ще раз нагадав, що премію дають за твори, які «збагачують історичну пам’ять народу, пробуджують його національну свідомість і зберігають його етнічну самобутність». «Я вважаю, що роман Василя Шкляра є найбільш гідним і поза конкуренцією в Шевченківських змаганнях 2011 року», — заявив Федюк, «друг усіх кандидатів на Шевченківську премію», як він сам назвав себе.

Про те, що конкурентна боротьба за премію входить у гарячу стадію, можна було здогадатися і з виступів самого Василя Шкляра, який повсякчас пояснював, про що цей твір i що він хотів ним сказати так, ніби перед ним сиділи не вдячні читачі й колеги по цеху, а щонайменше Микола Азаров й Віктор Янукович. «Пане Василю, від кого ви захищаєте роман? — Не втрималася я після зустрічі. — Це ваша відповідь на невдоволені відгуки в листах чи випади в ЗМІ?». «Абсолютно ні. Навпаки, листи я отримував тільки позитивні. Хоча, звісно, були негативні статті: час від часу мені такі підсовують. Я думаю, що «Залишенець» може сам себе захистити. Я просто хотів пояснити деякі речі тим, хто не розуміє».

У цьому випадку найкращим показником якості й затребуваності цього роману є дані про його тираж. Як відомо, ця книга вийшла у двох видавництвах — харківському «Клуб сімейного дозвілля» й київському «Ярославів Вал». За словами головного редактора «Клубу» Світлани Скляр, «Залишенець» витримав уже кілька накладів i його загальний тираж на даний момент становить 18 тисяч примірників. У «Ярославовому Валу» «Чорний ворон» (під такою назвою він вийшов у цьому видавництві) був надрукований накладом дві тисячі екземплярів: більше, за словами директора видавництва Михайла Слабошпицького, вони не можуть видати, оскільки роман вийшов як переможець конкурсу, а права на видання має «Клуб сімейного дозвілля».

ДО РЕЧІКіно й отаманша Маруся

З ініціативи народного депутата України Микола Кульчинського й Ліги українських меценатів розпочато збір коштів на екранізацію «Чорного ворона». За попередньою оцінкою, для зйомок потрібно 20 млн. грн. Фінансування відбуватиметься двома шляхами: всенародний збір коштів (реквізити рахунку можна дізнатися на сайті www.yarval.org.ua, наразі зібрано чотири з половиною тисячі гривень) й залучення інвесторів. Також поки що триває пошук режисера. «Я вважаю, що пошук коштів треба починати, коли вже є режисер, — поділився на зустрічі деталями проекту Василь Шкляр. — Зараз шукаємо режисера. Виявляється, з цим велика проблема, ви самі знаєте, як обірвалася традиція українського кіно».

Василь Шкляр також збирається продовжити роботу над історичними творами й збирає матеріал до роману про отаманшу Марусю — 16–річну Олександру Соколовську. «На жаль, про Марусю мало джерел. А я не хотів би працювати на рівні вигадки, бо це тема, що має багатьох опонентів», — повідомив автор і запевнив, що й далi веде пошуки свідчень та свідків.

НАПЕРЕДОДНІ«Річка Геракліта». Почитати й почути

Поки всеукраїнський тур Ліни Костенко з презентацією книги «Записки українського самашедшего» набирає обертів, видавці продовжують тішити шанувальників новими збірками письменниці. Сьогодні видавництво «Либідь» виносить на суд — хоча, який там суд, щире захоплення! — шанувальників Ліни Василівни її нову збірку «Річка Геракліта». До видання увійшли як уже відомі поезії Костенко, так і близько шістдесяти нових віршів. Паперовий екземпляр «Річки Геракліта» доповнено диском з авторським виконанням поезій. (Вірші звучать у музичному супроводі скрипальки Мирослави Которович).

Упорядник книги — Оксана Пахльовська, художнє оформлення — Сергія Якутовича, післямову написав літературознавець Дмитро Дроздовський. Перший наклад «Річки Геракліта» — десять тисяч примірників.

«Київ» запрошує на Довженка

Голлівудське кіно настільки щільно заполонило наші кінотеатри, що поява там українських фільмів сьогодні сприймається як сенсація. Анонсований кінотеатром «Київ» проект «Діаманти українського кіно. Відновлені фільми Олександра Довженка» претендує на сенсацію подвійну, оскільки українську класику на українських екранах знайти ще складніше.

З 4 до 11 лютого в «Києві» покажуть фільми Олександра Довженка, що навічно увійшли до найвищих світових кінорейтингів. Серед них — «Земля», «Щорс», «Ягідка кохання», «Звенигора», «Арсенал» та інші. Окремим пунктом у цій ретроспективі стоїть стрічка «Олександр Довженко. Роздуми після життя» (1992 рік, «Київнаукфільм», автори сценарію Богдан Дяценко, Геннадій Гальченко, режисер Михайло Донець). Картина розповідає про трагедію життя Олександра Довженка, його дитинство, революцію, війну, про засідання Політбюро ЦК ВКПб 1944 року, на якому Сталін розгромив кіноповість Довженка «Україна у вогні»... У ній досліджується також і той факт, як волею «великих» Довженко був вилучений з України до самої смерті, «простежуються етапи прозріння Довженка–людини, Довженка–художника, коли в творчому кредо «краса — більша, ніж правда» головною стає Правда — Правда життя, Правда історії».

Наталя Дмитренко