Re: цензії
- 12.06.2026|Дана Пінчевська, мистецтвознавецьПутівник мистецькими жанрами: «Живопис...» Катерини Липи
- 10.06.2026|Ігор ЗіньчукЯк знайти шлях до успіху компанії?
- 05.06.2026|Ганна Клименко-СиньоокПеретин - Перехід - Присутність: Містичні лабіринти прозопису Алли Рогашко
- 04.06.2026|Тетяна Качак, докторка філологічних наук, професорка Карпатського національного університету імені Василя Стефаника«Українська ластівка» в культурно-історичному вимірі та міждисциплінарній інтерпретації Лідії Ковалець
- 31.05.2026|Надія ПознякВивільнення пам´яті
- 31.05.2026|Ігор ЧорнийКоли жінці нудно
- 30.05.2026|Віктор Палинський«Війна у лісовій пісні»
- 30.05.2026|Ігор ЗіньчукНова книга поезій Ліни Костенко «Вітер з Марса» – застереження для людства
- 29.05.2026|Василь КузанБезгрішні тексти
- 25.05.2026|Дана ПінчевськаАнімізм як форма поезії, або Дещо про практичні дослідження магії
Видавничі новинки
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Гопота і гопізм: новочасні реалії
Перше, що варто собі усвідомити: гопнік – це не культура і навіть не субкультура.
Цей наголос – для того, щоб не плутати з такими групами людей, як готи, емо, панки чи навіть скінхеди. Бо всі вони себе так ідентифікують. Всім своїм внутрішнім, а особливо зовнішнім виглядом, намагаються підкреслити власну належність до тої чи іншої групи.
Вони свідомо обирають собі певну ідею і намагаються її сповідувати. Найчастіше це трапляється у підлітковому віці, а тоді, разом із дорослішанням, минає. Хоч інколи не минає навіть тоді, коли людина вже у зрілому віці і ходить на роботу в гарному костюмі. Це так звана «внутрішня патлатість», коли панк створює сім’ю і виховує дітей, але не перестає слухати улюблену музику і відповідно дивитися на життя.
Гопнік – це «без-культура»
Натомість гопнік – це «без-культура». Бути гопніками не вибирають. Ними стають мимоволі. Це люди, які нічого не взяли собі з тої культури, до якої маємо доступ. Натомість віддалися стихії пива і насіння, спортивних костюмів і нецензурної лексики. Це основні зовнішні ознаки людей даної категорії. Хоча вони мають у собі певну психічну стійкість, тому нерідко вириваються з цього першого щабля, де ідентифікація за зовнішністю, і переходять на рівень, скажімо, чиновників. Як вдало спостеріг один старший письменник-сатирик, усі його друзі дитинства, що мали якісь здібності, відповідно, стали лікарями, вчителями, художниками… І лише ті, які не мали ніяких здібностей, зайнялися політичною діяльністю. Зараз вони перебувають на різних рівнях. Їх випадає стрічати від сільських рад до міністерств. А кілька років тому загальна безпардонність гопніків привела до того, що один з них став президентом. Так виникло гасло: «Не будь Януковичем – читай книжки!»
Антологія вітчизняної прози про гопніків
Недавно в Івано-Франківській книгарні «Є» відбулася презентація антології вітчизняної прози про гопніків «Гопак», яка вийшла у видавництві Літературної агенції «Discursus». Книжка складається із десяти оповідань десятьох авторів різного віку. Завдяки цьому одержуємо доволі повний спектр розкриття теми від Юрія Андруховича, Артема Чеха, Андрія Кокотюхи та інших.
В укладача антології молодого письменника Андрія Шийчука ідея такого видання виникла кілька років тому як рефлексія на численні заголовки у ЗМІ на зразок «Дев’яності повертаються…». Себто відновлюється дрібна вулична злочинність, у під’їздах в жінок забирають сумочки, в підлітків – мобільні телефони… Ба більше – почала звучати інформація про рейдерське захоплення тих чи інших приміщень тощо. Себто такі дії – теж ознака гопніків. Зрештою, маємо рейдерське захоплення країни! Хіба мало?
«Я вірю, що Україна йде вірним шляхом, розвивається, – оптимістично підкреслює Шийчук. – У розвиненому цивілізованому середовищі немає місця гопнікам як таким. Але тут виникає питання: наскільки в сучасному гопніку візуальна і змістова складові відповідають одна одній?» Письменник пропонує змінити тренд. Тобто гопнік, як людина, яка виживає суто з того, що стоїть у провулку і трясе перехожих на предмет «канфєтачєк і сєгарєтачєк» – це, скажімо, справжній гопнік. А візуальний гопнік – це той, хто носить спортивний одяг, розповідає всім, який він «чьоткий пацан», але на цьому його гопізм закінчується. Бажано було б якщо не відкинути повністю, то, принаймні, перейти від «гопніка справжнього» до «гопніка-оболонки», яка теж з часом відпаде.
Зникнути гопніки можуть зі здобуттям освіти. Саме вона дасть їм банальну можливість усвідомити себе гопніками, а відтак і перестати ними бути. Як на мене, антологія «Гопак» має саме таку просвітницьку мету. Описати гопніка і викорінити його тип із суспільства. Не самих гопніків, а відповідний тип поведінки.
Про «без-культурність» і неможливість відносити гопніків до числа субкультур говорить і той факт, що, наприклад, кожен металіст, якщо його спитати, хто він, назве себе металістом, чи хіпі назве себе хіпі. Гопнік ніколи такого не зробить, бо він не вибирав бути гопніком. Він просто народився у таких обставинах і не усвідомлює себе ніким. Йому зручно з пивом і насінням у дворах. Йому зручно в дорогому костюмі на шкіряному кріслі. Але свідомість та сама – відсутність ідентифікації.
Вже сама обкладинка книжки «Гопак» дає можливість гопніку почати себе ідентифікувати – в оформленні використано роботу відомого художника Івана Семесюка. Митець дуже вдало на одній картині відобразив візуальний типаж, який всім нам доволі знайомий.
«Людина – то хто? Тварина? Чи подоба Бога на землі?»
Ще ґрунтовніше за тему взявся автор передмови до антології відомий шоумен Антін Мухарський: «Якщо примітизувати суть питання, уся філософська ґенеза людства зводиться до базового питання: «Людина – то хто? Тварина? Чи подоба Бога на землі?». Сам же Мухарський, апелюючи до природи, наступним запитанням пробує дати відповідь на попереднє: «Хіба можна якось порівнювати самоцінність нижчих тварин – різних там земноводних, гадів, риб, теплокровних тварин та ссавців, не кажучи вже про людиноподібних мавп, мудрих собак і прагматичних левів? В природі вони всі прекрасні і неперевершені. Про них знімають фільми, їх досліджують, їх вивчають, у них закохуються. Зокрема у мене є друг, який зібрав колекцію хамелеонів і всім розповідає, що вони є найдовершенішими тваринами на землі. Так само і «гопніки» – прекрасні і довершені у своєму природному стані й середовищі. Споглядання за ними в ареалах їхнього природного існування може стати справжньою мистецькою насолодою для розуму, втомленого від надмірної кількості урбаністичних симулякрів, гламурних фантомів, підробних думок, почуттів, емоцій. Справжній живий «гопнік», як той сніжний барс, як панда, за вбивство якої у Китаї карають на горло. Це вимираючий вид».
На франківській презентації один з авторів «Гопака» Юрій Андрухович цей оптимізм заперечив. За його словами, той факт, що багато гопніків прорвалися до влади, не означає, що всі нижчі шари, які сидять на корташах, позникали. Їх стало більше, тому що навіть ті юнаки і хлоп’ята, які потенційно не переймали б цього, які не мали таких нахилів, але вони мимоволі, якось підсвідомо до цього починають тягнутись, тому що бачать: у нашій країні – це, можливо, взагалі єдиний шлях до успішності. Є таке поняття, як «соціальний ліфт». І от, якщо у них немає іншого шансу цим соціальним ліфтом виїхати з ситуації лузера у ситуацію віннера – переможця і «хазяїна жизні», то вони, принаймні, пробують оцей шлях – «може, якщо перейняти оцей спосіб життя, то мене десь там винесе».
Тим не менше, з’ява таких книжок, як «Гопак», а також початок розмови на цю тему мусить забезпечити позитивні наслідки. Якщо сказати гопнікові, що він гопнік, то він заїде по морді. Але якщо він ненароком почує тематичну розмову, а потім ще й прочитає про себе книжку, то, ймовірно, захоче виправитися. Саме так. І саме тому лише хочеться повторити: «Не будь Януковичем – читай книжки!»
Степан Захарчук
Коментарі
Останні події
- 11.06.2026|14:37«Діамантова змійка»: мистецтво паризьких салонів
- 31.05.2026|06:35Стартував прийом заявок на Премію імені Романа Гамади 2026
- 31.05.2026|06:21Українська стрічка «Паляниця» здобула престижну нагороду на американському фестивалі ETHOS Film Awards
- 30.05.2026|15:00Ніна Мюррей – лауреатка премії Drahoman Prize за 2025 рік
- 29.05.2026|07:54Гуцули, цимбали і гори: музикант hOsT представляє сингл-ремікс Hutsuly
- 29.05.2026|07:50«Японські книги дітям України»: велика гуманітарна ініціатива «Ранку» та Shikosha
- 25.05.2026|17:00Внаслідок нічної атаки на Київ пошкоджено будинки письменниць Олени Захарченко та Ірини Цілик
- 23.05.2026|04:17Навколо літератури зібрано 2,5 мільйони гривень для дітей: Артур Дронь провів благодійний вечір у Львові
- 23.05.2026|04:11Нова частина епічної фентезі-саги про Кия об’єднує українську, кельтську та давньогрецьку міфології у власному всесвіті
- 21.05.2026|13:07В Ужгороді оголосили короткий список VIІІ Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
