Я ненавиджу усілякі рейтинги і вибірки через їхню запрограмовану необ`єктивність. Думаю, що книжковий топ-5 кожної притомної людини повинен мінятися не рідше, ніж раз на півроку, і якщо людина справді багато читає, то так воно і відбувається. Якщо ж комусь вистачає 5 книг на все життя – не заздрю. Тому розповім не про свій абстрактний топ-5, а про книги, які справили на мене найбільше враження протягом останніх кількох місяців.

ДЖОНАТАН ФРАНЗЕН «КОРЕКТУРИ»

Текст, який змусив повірити мене, що роман у його класичному розумінні епічної і послідовно розказаної сімейної саги можливий і сьогодні. Цим дебютним романом Франзен відразу і надійно увійшов у склад ліги класиків сучасної американської літератури. Його сюжет – історія родини Ламбертів у кількох поколіннях, а разом із тим – історія розпаду традиційної моделі сім`ї і традиційної системи цінностей на тлі подій кінця минулого століття, серед яких не лише – Америка, а і пострадянські колізії Східної Європи.

ЙОГАННА БАТОР «ХМУРДАЛІЯ»

Як і дебютна книга авторки «Пісочна гора», -- обидва ці романи стали чи не найяскравішими явищами польської літератури останніх років. Історія родини Ядзі Хмури та її доньки Домініки охоплює і радянський період своєрідного «розквіту» гірничого регіону при німецько-польському кордоні, і міжвоєнні та воєнні перипетії крихітного галицького містечка при кордоні українсько-польському, і емігрантські долі кількох поколінь заробітчан у Німеччині та Америці, і навіть зовсім уже химерні історії на зразок оповіді про золотий нічний горщик Наполеона.

ОЛЕНА ОТТ-СКОРОПАДСЬКА «ОСТАННЯ З РОДУ СКОРОПАДСЬКИХ»

У нас страшенно мало мемуаристики, а особливо так талановито написаної, як ця книга. Історія родини Скоропадських на тлі революції та еміграції, розказана з приватної, позбавленої пафосу та надмірної екзальтації перспективи. Саме так мали би вчити дітей історії в школі – на прикладах життєвих історій, розказаних неквапно, з масою подробиць і смаковитих деталей побуту, у яких епоха розкривається значно барвистіше і цікавіше, ніж у скупих рядках подієвої хроніки.

ДМИТРО МЕРЕЖКОВСЬКИЙ «ВОСКРЕСЛІ БОГИ ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ»

Біографічні повісті – ще один із моїх улюблених жанрів, у якому доволі рідко вдається натрапити на цікаво написану книгу. Роман Мережковського унікальний не лише глибоким осмисленням епохи, творчості і самої постаті художника, а насамперед відстороненими та філософськими роздумами про природу людських переконань – моральних, етичних, релігійних, незмінність сутності цієї природи незалежно від того, які саме переконання домінують.

ДОРІС ЛЕССІНҐ «ЛІТО ПЕРЕД СМЕРКОМ»

Новина про смерть цієї письменниці, твори якої я люблю читати не менше, ніж іншої улюбленої британської авторки Айріс Мердок, змусила мене згадати цю нещодавно прочитану повість. Сорокарічна жінка раптом зупиняє біг звичної рутини свого життя, присвяченого дітям, побуту, чоловікові, і замислюється над тим, над чим ніколи раніше не дозволяла собі замислюватися – над власними бажаннями, планами, мріями. Її життя раптом різко міняється – спершу вона отримує високооплачувану роботу і несподівано відкриває для себе цілком новий світ і відчуття себе у цьому світі, потім переживає короткий роман зі значно молодшим за себе чоловіком, а далі заглиблюється у геть незвідані нетрі власної психіки. Це коротке літо змушує її ще раз прожити власне життя, яке відтепер сприйматиметься нею зовсім по-іншому. Відвертий, моторошний і дуже справжній текст.