У ці тривожні дні підбивати підсумки року, та ще й літературного, — дуже невдячне заняття. Все, що відбулося які-небудь пару місяців тому, опинилося в тумані. Все, крім подій на вулицях українських міст, видається зовсім несуттєвим. Проте саме тепер особливо актуальною стає терапевтична функція літератури: вона допомагає «переключитися», перепочити, проаналізувати. Отож все-таки згадаймо літературний 2013 рік!

Він майже не приніс нових книжок письменників, найбільш знаних, присутніх у медійному просторі. Ані Ліни Костенко, ані Юрія Андруховича, ані Сергія Жадана... І навіть «Вірші: 1980—2013» (з’явилися у новому видавництві «Комора») Оксани Забужко є черговим перевиданням поезій минулих років з кількома новими віршами. З тієї ж серії — «Вибране за 33 роки» Олександра Ірванця (видавництво Laurus). Тільки Марія Матіос потішила своїх прихильників книжкою «Черевички Божої Матері» (ЛА «Піраміда»), ґрунтованою на історичних перипетіях 1941 року на Буковині.

У такому «затишші» насправді є одна перевага. На тлі мовчання більшості «медіа-лідерів» виразніше прозвучали інші літературні події, нові твори різних авторів, зазвичай менш присутніх у ЗМІ. Українська література 2013 року, відтак, набула горизонтальної, а не ієрархічно-канонічної структури.

♦ Наприклад, були помітними й викликали резонанс видання молодої чи порівняно молодої поезії. Це і книжка самобутнього, яскравого поета Мирослава Лаюка «Осоте!» (видавництво «Смолоскип»), і нова збірка «Сезон штормів» Катерини Калитко (видавництво «Електрокнига»), і «Спів/існування» Галини Крук. З’явилася 2013-го і спроба зробити щось, подібне до панорами молодої поезії, прози та критики — «смолоскипівський» альманах «Знак». Ця панорама, звісно, має свої обмеження (до «Знаку» ввійшли тексти лише відзначених літературною премією «Смолоскипа» авторів), та однаково демонструє доволі розмаїті твори й дозволяє міркувати про тенденції.

♦ Що ж до «живих класиків» нашої літератури, то одна з головних подій — новинка від Петра Мідянки «40 сонетів і гербарій» (видавництво Laurus) з традиційною для нього оригінальною мовою на межі регіонального й індивідуального діалектів і з цікавим культурним бекгранудом. Тарас Прохасько випустив книжку «параесеїстики» з не зовсім оковирною, зате ритмізованою назвою «Одної і тої самої». А Ярослав Мельник отримав нагоду остаточно впевнитися у своєму «поверненні в український літературний процес» після тривалої відсутності — його «Далекий простір» (видавництво «Клуб сімейного дозвілля») відзначили, як уже повідомляв «День», премією «Книжка року ВВС».

Активно поповнювалась і поличка дитячої літератури. Зокрема, у щойно згаданого Тараса Прохаська у співавторстві з Мар’яною Прохасько вийшла книжка «Хто зробить сніг» («Видавництво Старого Лева»). Вона також дістала премію «Книжка року ВВС».

♦ Не можна не згадати й про те, що 2013 року продовжилася серія «Українська поетична антологія» від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ»: вийшов «Подорожник» Івана Малковича, «На срібнім березі» Миколи Вінграновського, «Літаюча голова» Віктора Неборака, «Листи в Україну» Юрія Андруховича та «Київські контури» Аттили Могильного, яскравого й несправедливо призабутого сьогодні поета. «УПА», вочевидь, стане одним з хрестоматійних зібрань української літератури кінця ХХ і початку ХХІ століття. Інша варта уваги ґрунтовна серія — «Підривна література» газети «День»: публіцистика вільної думки від Андрія Сахарова і Юрія Шевельова до Віктора Петрова й Андрея Шептицького.

♦ Тішить, що далі з’являються нові книжки спогадів — переважно про другу половину ХХ століття. Корпус мемуарів шістдесятницької доби та її продовження сьогодні активно формується, і є надія: він може стати запорукою того, що цей історичний період не буде таким «білоплямистим», як, скажімо, сталінські роки. Найбільш помітні спогади, що побачили світ 2013 року — «Проти вітру» Раїси Мороз і «Люди не зі страху» Раїси Кириченко.

Література — це не лише, власне, книжки, тексти й автори, а і події навколо них. Приємною подією міжнародного масштабу стало вручення Оксані Забужко центральноєвропейської літературної премії «Ангелус». Взагалі тринадцятого року українська література продовжувала те, що, на жаль, не назвеш міжнародною експансією, але, принаймні, можна вважати повільним поширенням поміж читачів інших країн. Письменники брали участь у літературних фестивалях, лекціях та інших заходах. Виходили нові переклади. До речі, симпатична новина: поет і перекладач Адам Поморський, голова польського ПЕН-клубу, в листопаді на симпозіумі перекладачів Центрально-Східної Європи у Вроцлаві розповів, що закінчує працю над антологією польських перекладів поезії українського Розстріляного Відродження, явища відверто маловідомого в Польщі.

♦ Та не всі навкололітературні події були приємними. 2013-го відбулася і дуже неприємна історія зі спробами паплюжити пам’ять Юрія Шевельова в Харкові. Місцева влада й проросійські політичні активісти влаштували інформаційну кампанію дискредитації Шевельова через те, що він співпрацював із газетою, котру видавала у Харкові нацистська окупаційна адміністрація. Закінчилось усе розбиттям його меморіальної дошки. Втішає лише те, що скандал привернув увагу до спадщини Шевельова, а невдовзі вже український ПЕН-клуб заснував премію Юрія Шевельова для есеїстів.

♦ Якось так сталося, що історія з Шевельовим зійшла зі шпальт буквально напередодні масштабних політичних подій. Зрив євроінтеграції, побиття мирних демонстрантів, поява нового Майдану, індивідуальний терор проти помітних його учасників. У всіх цих далеко не літературних подіях кінця 2013 року письменники теж мусили виявити свою позицію. Багато хто з них виступив на Майдані, хтось написав і опублікував злободенні громадянські тексти (більшість із них, на жаль, не має особливої естетичної цінності, проте є маніфестацією письменницької позиції та моральною підтримкою співгромадян), практично всі поширювали за кордон інформацію про події в Україні та своє ставлення до них. Письменники, між іншим, були серед тих, що зупиняли бульдозер на вулиці Банковій 1 грудня... На момент написання цього тексту драматична криза ще не розв’язалася, і мало хто наважиться припустити, як саме це відбудеться. Тим паче важко прогнозувати, як побачене й відчуте всіма нами восени й узимку 2013-го відіб’ється на українській літературі. Хочеться лише сподіватися, що вона не зазнає обмежень і що чи не перший в її історії вільний, безцензурний період триватиме й далі, даруючи нам свої плоди. Тож гарного всім читання в новому 2014 році!

Олег КОЦАРЕВ