Мимоволі вона виявилася пророчою, по-перше, через епізод, в якому колишній злочинець Янук відкриває ворота московському війську, що стає причиною багатьох смертей, а по-друге, доля героїв книжки неочікувано спіткала і самого автора. Сьогодні Олексій Чупа вимушений переселенець, що переїхав до Львова. Про альтернативну історію для Донбасу та реквієм за своєю малою Батьківщиною автор розповів у розмові з Радіо Свобода .

У центрі оповіді чотири безхатченки: Малєвіч, Кубік, Славко і Сєрий. На вулиці вони опинились не з власної волі – у когось захопили квартиру, інший втратив роботу, коли завод збанкрутував. Але чому вони всі україномовні?

Донбас такий же мультикультурний, як і Галичина і це моя спроба констатувати, що Донбас буває різним і не треба судити однобоко

​​– Звісно, таких знайомих бомжів у мене нема, але це такий собі стьоб над моїми україномовними друзями з Донеччини. Їх завжди було так мало, вони такі інтелігентні, але завжди знаходитись на маргінесах. З такими поглядами Донбас їх ніколи не сприймав. Як видно з обкладинки, це дуже потужна самоіронія. Донбас такий же мультикультурний, як і Галичина і це моя спроба констатувати, що Донбас буває різним і не треба судити однобоко.

– За сюжетом головні герої знаходять на занедбаному заводі літопис з альтернативною історією України, яка на перший погляд, видається правдоподібною. Ось ця альтернативна історія, наскільки вона потрібна сьогодні Донбасу?

– Сюжет будувався з таким розрахунком, щоб у все це легко вірилося. Я брав загальновідомі історичні факти, які ніхто не може оскаржити чи сказати, що такого не було, і вплітав у той контекст, який мені був потрібен. Тому у багатьох складається враження, що таке могло бути насправді і багатьом читачам у це легко віриться.

​​Розумієте, коли я це писав, для мене ця історія була розвагою. Це був пошук фундаменту, на якому я б міг стояти в історичному сенсі, адже українець з Донбасу завжди викликав якісь здивування. І от хотілось самому собі пояснити, створити ілюзію, що ми тут з’явились не на порожньому місці. В нас там нічого не було до 18-го століття, і зараз людей хитає зі сторони в сторону. Можливо, у відсутності такої справжньої історії і є причина всіх теперішніх подій.

– Історія у книжці частково виявилася пророчою. Зокрема епізод протистояння міста Яроград зі східними і західними військами, коли колишній злочинець Янук відкрив ворота московському війську і став причиною смертей багатьох достойних людей. Невже Ви очікували на такий поворот подій і у реальності?

– Це все будувалося на тому, що я бачив у той момент, і я б не сказав, що те, що зробив Янук, чи скоріше Янукович, було для мене несподіванкою. Щось такого я від нього чекав, але не думав, що це стане правдою і все буде настільки жорстко.

– За місяць вийде Ваша нова книжка під назвою «Казки мого бомбосховища». Про що у ній йдеться?

– Це 12 історій про мешканців мого під’їзду, в якому я все життя прожив у Макіївці. Більша половина книги була написана до подій на Майдані і я не підозрював, що я переїду і невдовзі це стане своєрідним моїм реквіємом за Донбасом. Там є і відверті «роздовбаї», алкоголіки, а є сентиментальні і філософськи налаштовані люди. Коли я це починав писати, то хотів показати, що у моєму під’їзді зібрані всі прошарки суспільства, тобто така собі Україна в мініатюрі. Зараз майже всі вони залишились у Макіївці. Коли почалися обстріли, ми разом з ними ховались у підвалі будинку. Тоді вони матюкали всіх: і Нацгвардію і сепаратистів, але не сумніваюся, що це в них вивітрилося, як тільки перестали стріляти.

– Зараз люди Донбасу роз’їхались по всій Україні. Наскільки це змінить їх і те середовище, в яке вони потрапили?

Прогнозую, що багато людей, які виїхали, не витримають і повернуться на Донбас, навіть у розбомблені міста

​​– Зважаючи на інфантильність, притаманну людям Донбасу, їх ці події і місце, в яке вони потрапили, ніяким чином не змінять. Здоровий розвиток триває не місяць і не два, а роками. Я прогнозую, що багато людей, які виїхали, не витримають і повернуться на Донбас, як тільки стане тихо, навіть якщо й повертатись доведеться у розбомблені міста. Я ж повертатись не збираюсь і не хочу, і не знаю, що повинно статися, щоб я цю ідею розглядав. Донбас після всіх цих подій буде ще депресивнішим, ніж був до того. Там все зав’язано на баблі.

Олексій Чупа розпочав свою письменницьку кар’єру у 2011 році й відтоді написав три книжки, серед яких поетична збірка «Українсько-російський словник», роман «Десять слів про Вітчизну», який розповідає любовну історію українського емігранта у Польщі, та «Бомжі Донбасу». До трагічних подій на сході працював машиністом на металургійному заводі. Свої твори писав у вільний від роботи час.

Ірина Стельмах