Пригадую, було дві сестри, старша й молодша. Так їх і назву. Старша була гарна, але погано вчилася. Молодша вчилася добре, але любила багато поїсти. Ще вона всього боялася і приходила до Старшої зі своєю подушкою спати, хоч мала власну кімнату. Вони засинали під солодкі звуки батьківської сварки на кухні, зазвичай, через гроші. Іноді, думаючи, що так більше почують, прикладали вухо до розетки.

Пригадую, в них була звичайна щаслива сім´я. Батько - добряк, який, проте, міг вдарити, коли мав поганий настрій. Народжений за Хрущова, вихований за Брежнєва, за Андропова отримав добру роботу, за Горбачова зібрав на авто, а за незалежності все втратив, тому поганий настрій мав частенько. Матір - неперевершена господиня, смачно готувала, тримала в домі порядок, вміла шити і вишивати, знала, як має бути, щоб було, як у людей. Більше любила Молодшу, бо молодших завжди більше люблять. Старша натомість вважалася батьковою улюбленицею, але насправді не була нічиєю. Вона взагалі мала важкий характер, на що їй, власне, часто звертали увагу.

Повертаючись з доброї роботи, батько, наприклад, роздратовано повелівав донькам: "Дайте хтось бігом їсти!" Сам він ніколи не готував і зготоване собі не брав, бо так його виховали. Молодша віднікувалась, мовляв, не встигає з домашнім завданням - це було її звичне алібі, вона добре вчилась. А Старша просто казала: "Візьми собі сам". І йшла в душ.

Зловісна напруга зависала в повітрі. Молодша знала, що Старшій зараз дістанеться, але нічого не могла з собою зробити. Найкраще було би просто піти в кухню, вийняти з холодильника каструлю зі смачнючим маминим розсольником (ох і добре вона готувала), начерпати супу в алюмінієву миску і поставити на газ, щоб підігрівся. Врізати хліба. Готово. Але ще треба було покоритися, як то годиться коритися батькові, а Молодша, хоч і боялася всього, не могла переступити через власну гордість.

Напруга досягла кульмінації, батько дуже гнівався, дуже був голодний, тож увірвався до ванної кімнати, щоб провчити Старшу за непослух. Вона, чотирнадцятилітня, стояла гола під тонкою цівкою літеплої хлорованої води, не встигши прикритися. Батько вдарив Старшу, здається, не дуже боляче, здається, по щоці, хоча, може, й у живіт. Молодша стояла в коридорі навпроти як безпомічний німий свідок. Тоді вона, до речі, вперше і востаннє побачила сестру голою. Надзвичайно вродлива. Плачучи, вона скоцюрбилася у порожній ванній, і її беззахисна оголеність волала на весь світ про помсту.

Коли гнів минав і батька охоплювали докори сумління, а так ставалося майже завжди після подібних випадків, він говорив: "Хто кого б´є, той того любить". Сам вірив у сказане. Вони були щасливою родиною. Старша одружилася в шістнадцять років і пішла з дому. Молодша залишилась.

Пригадую сандалі. У Молодшої, коли вона підросла, почалися часті світоглядні суперечки з матір´ю. Матері було дуже важливо, щоб люди, які, як вона думала, безперервно за нею спостерігають, не запідозрили, що її донька чимось відрізняється від усіх інших звичайних українських молодших доньок. Якось вони прогулювалися в центрі міста, такого ж звичайного й українського, і нові дешеві сандалі (а тоді все у всіх було дешеве) дуже нагризли Молодшу, так що на порепаний асфальт з ніг почала скрапувати кров. Молодша зняла сандалі і пішла боса. Її матір, яка йшла поруч, зблідла і процідила крізь зуби: "Не сором мене, будь, як люди, одягни назад". "Дуже боляче", - попросилася Молодша і почула у відповідь: "Потерпиш". Матір все життя терпіла - і нічого. І люди, які за нею спостерігали з усіх закутків, теж терпіли. Терпіння - головна чеснота справжньої жінки.

Найдивніше, що Молодша, нехай яка горда, цього разу покорилася і мовчки одягнула сандалі назад. Дуже боялася заперечити. У той момент за нею теж з усіх закутків почали спостерігати незнайомі люди, і коли вона згодом щось робила, люди застережливо шепотіли в її голові: "Ой, дивися, бо нам може не сподобатися". Щоб цього не сталося, Молодша взагалі перестала щось робити.

Потім я їх довго не бачила, може, років п´ятнадцять. А коли побачила, то переконалась, що з часом всього стає більше. Молодша, отже, стала ще більше боятися, Старша - бути битою. Кожного разу той самий сценарій: Старша ніколи не вигадувала собі алібі, а з гордо піднятою головою йшла в душ, чи в іншу кімнату, чи надвір, даючи зрозуміти, що торгуватися з нею немає сенсу, вона не зробить того, чого від неї очікують, хоч ти трісни. В повітрі зависала напруга і невдовзі потому - удар, чи то в обличчя, чи в живіт, чи в спину. "Я завжди знаю, коли дістану, - говорила Старша Молодшій, а Молодша мені. - Жінка це просто відчуває".

Пригадую, було спекотно, на Старшій такий барвистий червоний сарафан, губки намальовані, зачіска ідеальна, не сказав би, що матір трьох дітей. Молодша - згорблена, дещо безформна, все ще любить добре поїсти, каже, з повним шлунком почувається в безпеці, неодружена. Перше пиво додає сміливості. Ми сиділи втрьох. Не пам´ятаю, вона чи я сказали Старшій: "Наступного разу він тебе може вбити". Та впевнено похитала головою, що ні, ховаючи під столиком загіпсовану руку. Вголос сказала: "Не це важливо". Молодша вигукнула: "Ти знаєш, що ти дуже вродлива жінка?!" "Хто, я? Стара вже", - і вродлива сорокалітня жінка в червоному сарафані заплакала, мабуть, вперше після інциденту у ванній кімнаті. Показати свою вразливість, свою оголеність іншим відтоді було для неї гіршим за смерть.

- Хто кого б´є, той того любить, - додала вона раптом, і її слова застрягли мені в горлі, ніби кістка. Не існує гіршої української приказки, ніж ця. Ґвалтівники й розбійники менш страшні, бо їхня зла дія свідома. Ґвалтуючи і нападаючи на іншого/іншу, вони знають, що чинять злочин, за який, якщо будуть піймані, будуть покарані. Але скільки насильства навкруги і всередині, яке чинять, будучи переконаними, що це любов.