Re: цензії

Андрій Гуренко – різний і водночас завжди впізнаваний за моделлю свого художнього мислення. Кентаври й постаті в масках із серії «Золотий вік», «портрети» сутностей, що уособлюють метали й корисні копалини із серії «По той бік сну», – ці роботи, класичні за композицією, класичні, на перший погляд, і за образно-сюжетним вирішенням. Але за зовнішньою впізнаваністю прихована авторська міфологія, вільна від уже відомих культурних координат.

Художник ніби навмисно вводить глядача в оману, пропонуючи знайому форму – зміст же потребує індивідуальної асоціативної ідентифікації. Тут можуть пригадатися грецькі міфи, легенди й перекази Сходу, скандинавський чи африканський епос, хоча дотичними до творчості митця вони будуть лише умовно. Рівно настільки, наскільки чітку межу між сном і дійсністю проводить глядач.

У новій серії робіт «Морфологія сутінків» Андрій Гуренко знову звертається до поетики міфу. Слідуючи за химерним плетивом орнаменту, ритм котрого у художника зведений до рівня ритуалу, можна потрапити в позачасовий вимір. Тут простір, виходячи за прямокутник полотна, дає можливість знайти власні історії для образів «сутінкового» світу, морфологія (тобто форма й будова) якого, на думку автора, не потребує додаткових вербальних ремарок.

«Довільність текстових пояснень завжди викликала в мене спротив, а останнім часом дратує їх відверта невідповідність і домінування у вигляді концепту над самим твором як матеріальним об’єктом. Тому я залишив тільки візуальний канал комунікації… Хотілося повернути насолоду для ока, а не тільки для розуму – насолоду розглядання. Під час цієї мандрівки кожен може стати першовідкривачем, даючи назви істотам, рослинам, землям, зображеним у «Морфології сутінків».