- 20-ліття «культурної» політики відносно сучасної драматургії я можу назвати одним словом: геноцид. То фестиваль сучасної драми закриють, то гранти на постановки оголосять і вкрадуть... І я, на жаль, не бачу в Україні справді жодної «культурної» політичної сили. Але останній міністр п. Кулиняк - просто апофеоз цієї політики абсурду. Зокрема саме за його керівництва три роки поспіль відверто кралися кошти на закупівлі поставлених українських п´єс та перекладів - єдина існуюча стаття державної підтримки в цій сфері (в інших країнах - десятки форм). Тобто збирали експертну комісію, затверджували, готували документи і... не давали під якимось абсурдним приводом на кшталт помилки в коді. Крім того, за його керівництва була низка скандалів із виселенням чи закриттям театрів, яких у нас і так в пару десятків разів менше європейських норм (і російських теж). Один із таких «хрестових походів» був на Центр театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, і зокрема зняття з посади директора та засновника Неллі Корнієнко та зменшення вдвічі фінансування - по суті помста на її відверту статтю про антикультурну політику цієї влади «Варвари» в ДТ, крім того, він не розумів «довгих слів» доктора наук. Новий директор Ганна Веселовська провадить неукраїнську політику, і за своїми методами роботи, на мою думку, стала «троянським конем» Міністерства культури. Тож для мене призначення нового міністра культури вселило надію - мені здається, що минулий був найгірший, і гірше просто нікуди. Крім того, новий не дилетант у роботі, а це вже тішить. Що поробиш, я оптиміст по натурі, у мене навіть є програма театральної реформи взагалі і програма підтримки сучасної драми зокрема - на основі досвіду різних країн. Адже наша ситуація в цій сфері ненормальна і абсурдна. А загалом, абсолютна більшість того, що я робила і роблю в драматургічних проектах і театрі - не мало державної підтримки. Це і десяток драматургічних антологій, і незалежний театр МІСТ, де ставиться переважно сучасна драма, і збірник сучасної драматургії «Авансцена» (інформація + тексти майже півсотні авторів), надрукований на зібрані кошти... Я прихильник ідеї «повінь - не повінь, а орати треба».