Головна\Події\Культура

Події

08.01.2022|21:30|Владислав Савенок

Про скарби в “Літературному Чернігові”

Підсумкове, четверте число мистецького щоквартальника «Літературний Чернігів» за 2021 рік (№4/96) вийшло багатим на твори, які хочеться залишити в своїй бібліотеці і перечитувати.

Його відкриває публікація Олени Конечної «Історія Чернігівської організації НСПУ», де  авторка розповідає, що  «обласна організація Національної спілки письменників України веде свій відлік від 3 грудня 1976 року, коли в читальному залі обласної бібліотеки ім. В. Г. Короленка відбулися установчі збори письменників Чернігівщини» і, як «з роси і води», організація набиралася сил і зростала.

Часопис нагадує, що 4 січня 2022 року самобутньому поету, народознавцю, глибокому досліднику славетної пам’ятки українського письменства «Слово о полку Ігоревім», Миколі Ткачу виповнилося б 80 років. «Літературний Чернігів» вміщує вірші з архіву поета, написані в останні роки життя. Кожен  із них вражає  відвертістю, притаманною високому і мудрому слову:

«Візьму до рук, як в юності, гітару

і доторкнусь легенько до струни.

Вся суєта політики й піару

осиплеться, мов листя восени».

 

Олександр Забарний пропонує читачу «Щоденник капелана». Сам автор називає його. маленькою повістю. І від сторінки  до сторінки піднімає напругу розповіді: «Я скинув камуфляж і облачився у рясу… Кого змогли, витягли з поля, – у цей час «полювали» снайпери… Віддав себе в руки Господу.., пригинаючись, перебігав від тіла до тіла, витягував поранених.., убієнним закривав очі»…

Журнал друкує добірку нових поезій Руслани Ставнічук, схожих на внутрішні монологи ліричного героя:

« …І біжи крізь відстані й літа,

Утікай, куди лиш заманеться.

Та чи зможеш ти зробити так,

Щоб кохання викинути з серця?»

 

Олена Конечна інтригує читачів  уривком з роману «Уквітчані і зневажені» і починає  це робити з епіграфа, цитуючи Зігмунда Фрейда.  Далі «уквітчані і зневажені» по-різному сприймають свою долю, яка закинула їх на дно: «О, мої любі, мої милі чоловіки! Я знаю, що ви обидва мене кохаєте. Якби в мене було два життя, я б кожному з вас віддала по одному. Присягаюся вам обом, що ніколи мого тіла не торкнеться рука осоружного мені чоловіка!»

Несподівані думки порівняння  і метафори  відкриває нам юна поетка, 17-річна Вероніка Іваницька, яка почала друкуватися в «Літературному Чернігові» ще  чотири роки тому. І зараз, що  кожен катрен, як авторське відкриття:

«Куди не глянь – дощі, дощі,

Які були, такі і будуть.

Вони прийшли вночі, вночі,

Неначе вісники Іуди».

 

Новели Наталки Поклад «Закон бумеранга», «І бережи себе та синочка...» та «Хата» нагадують маленькі трагічні повісті. Вони - про долі жінок, залюблених в Україну. Випробовування, які випадають у житті, не можуть їх зламати. Їх рятує  материнська любов до дітей і онуків. Героїні зазнають репресій, коли якимось чином виказують любов до України, навіть букетом квітів до пам’ятника Шевченку,  в часи «республік свободних». Але незважаючи на випробування, не поступаються переконаннями  та не зраджують любові.

Часопис друкує  добірку авторські переклади поезій з російської Владислава Богданова з австралійського Сіднея «На Батьківщину у снах повертаюсь» та  нові вірші Михайла Сушка .

Оповідання Лілії Бондаревич-Черненко «Білий янгол на порозі» розкриває душу самотньої вдови, її радості і надії. Несподіваний приїзд молодого чоловіка  на коні під час заметілі спонукає до роздумів і приводить до несподіваних висновків: «Відімкнула й ахнула – на порозі стояв парубок, з голови до ніг обліплений снігом. І все навкруги було білим-білим».

Часопис подає  психологічне оповідання Марії Луізи Кашнітц «Привиди»  у перекладі з німецької Анатолія Роліка:  «Антона я добре знала – як-не-як шість років заміжжя. Не міг пройти повз гарненьку жінку чи дівчину, щоб не випробувати при тягальну силу своїх жагучих південних очей».

Добірка поезій Олексія Крачила, як завжди, відверто оголює гостре лезо почуттів:

Я не скажу про це нікому,

Хоч спонука мене весна.

Нащо робити з крапки кому,

Тим більш – окличний ставить знак?

Нові  вірші Дениса Коськіна  також намагаються допомогти розібратися  автору у психології почуттів  ліричного героя:

«…І навіки, навіки так буде» —

Та це просто порожні слова

…Я не вірю тобі, бо Іуда

Теж у губи Христа цілував».

 

 У рубриці «Скарби світової поезії» журнал друкує «Паризьку орґію, або Париж залюднюється знов» видатного французького поета  Артюра Рембо у перекладі  Сергія Ткаченка:

«Людці, дайош Париж! Гайда всі на вокзали!

У сонця вже пройшло запалення легень!

На площах, бунт яких Вандали розтерзали,

Знов тиша й благодать – ніхто анітелень!»

Перекладач також вміщує розлогий коментар, де розкриває  підходи до перекладу твору вершинного поета.

У літературознавчому  розділі часопис друкує дослідження Михайла Василенка «Слово дужої правди Василя Стефаника» з нагоди 150-річчя від дня народження визнаного майстра української літератури.

Науковиці Тамара Демченко, Людмила Ясновська друкують дослідження «Максим Грива – воїн і поет» з нагоди 130-річчя від дня народження та 90-х роковин з часу смерті нашого земляка, учасника Визвольних змагань століття тому. У публікації також можна почитати і уривки віршів Максима  Гриви:

«Ми водили в Москву Сигізмунда,

А в Полтаву – варязькую рать,

Ми карали Росію за Суздаль,

За Москву – ми ще будем карать!»

 

У розділі «Ювілеї» часопис вміщує кілька матеріалів до 80-річчя від дня народження Миколи Ткача. Зокрема слово його  брата, Михася Ткача,  «Життя прожите в любові до слова» про творчий доробок  і  духовну спадщину ювіляра.  Друкується  і спогад науковця Віталія Радзієвського  «Світлій пам’яті видатному науковцю, поету і письменнику Миколі Ткачу».  А чернігівець Микола Лелюк присвячує вірш ювіляру:

«Настане час – кар’єрна каламуть

Пощезне й, хоч не оцінили нині,

Колись оцінять й з гордістю назвуть –

Його великим сином України».

 

Віктор Божок виголошує  слово «Зачаровані поезією земляка» до 75-річного ювілею поета Дмитра  Іванова: «55 років творчості поета-полісянина – то сотні яскравих сторінок літератури, які він створив. У ній багато пережитого, вічного і незабутнього…. А в Дмитра Іванова і тепер залишається велика аудиторія у десятки, сотні тисяч шанувальників, тому що поезії його незабутні і вони ще довго-довго житимуть і хвилюватимуть небайдужі серця».

А Володимир Сенцовський розповідає в рубриці: «Ювілеї»   про «Чарівника слова з планети дітей», нашого земляка Віктора Каву і зустрічі з ним: «…Показав шестикласникам прихоплену книжку й розповів про своє знайомство з її автором. А відбулося воно зовсім недавно, кілька місяців тому: в травні 1976 року в Ірпінському будинку творчості, на семінарі молодих авторів, які пишуть для дітей та юнацтва».

Часопис друкує  інтерв´ю Володимира Кузьменка  з лауреатом Шевченківської премії, відомим письменником, літературознавцем, літературним критиком і сценаристом, доктором філологічних наук, професором  Григорієм Штонем, який відійшов у засвіти 23 жовтня 2021 року. Інтерв’ю так і називається -  «Згадуючи Григорія Штоня». Ось лише два речення  майстра: «На спаді відведеного мені віку багато чого бачиться і сприймається не так, як замолоду. При тому абсолютно доказово».

«Літературний Чернігів»  у розділі «Спогади» друкує розповідь Віталія Топчія про  російського письменника Юрія Збітнєва, який останні роки мешкав у древньому Чернігові, де написав кілька творів про російську глибинку, оприлюднив ряд гіпотез і думок зі своїх світоглядних позицій щодо історії України часів Київської Русі, зокрема безсмертного твору «Слово о полку Ігоревім». Стаття називається «Планета любові, добра і миру». Її переклав з російської для часопису  Микола Лелюк.

У розділі  «Рецензії»  Ліна Ланська ділиться враженнями про повість Тетяни Сидоренко «Ольга, дружина Пікассо» у відгуку «Крізь небуття», завершуючи його віршем , який натхненно написала після прочитання повісті і назвала «Пікассо».

Олександр Олійник у рецензії «Сміх крізь сльози» розповідає  про книгу киянина, який свого часу був чернігівцем, Валерія Демченка– «Не хапайте Бога за бороду».

Ігор Фарина у двох  відгуках «Побачити карі очі дощу» та «Поштовх до пошуку іронічності» ділиться враженнями від прочитання творів  у трьох томах Сергія Дзюби «Гріх любити неталановито!»

На закінчення  номера Леонід Кнорозок потішить розповіддю  «Кажу, бо сумно...» із циклу «Паралельні історії» . Хто не має іронічного погляду на життя, або  у повсякденній  суєті загубив почуття гумору – тим краще не читати J.

На першій сторінці обкладинки  «Літературного Чернігова» – церква Архістратига Божого Михайла, м. Бобровиця.

Журнал отримує фінансову підтримку за рахунок коштів обласного бюджету Чернігівської області в рамках обласної Програми підтримки розвитку інформаційної та видавничої сфер Чернігівщини на 2021-2022 роки.

Літературний Чернігів № 4 (96), 2021 рік 

https://issuu.com/600388/docs/lit_chern_04_2021_el_versiya



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери