Головна\Події\Інтерв'ю

Події

11.01.2021|10:54|Анюта Лазорко, координатор Тернопільського читального клубу

Олександр Гаврош: «Донедавна у шкільній програмі не було жодного закарпатця»

Олександр Гаврош – відомий закарпатський письменник, журналіст, драматург. У минулому році видав три дитячі книжки, одну з яких -- у тернопільському видавництві «Навчальна книга - Богдан», а дві -- у харківському видавництві «Фоліо». Карпатське інформаційне агентство назвало його «Казки для Елізи» кращою дитячою книжкою Закарпаття 2020 року.

Ваша нова книга «Казки для Елізи» має підзаголовок «15 маленьких історій для однієї великої дівчинки» і присвячена «милій Елізі». Хто вона – ця «мила Еліза»? Чи є в реальному житті прототип «однієї великої дівчинки»?

Ці історії писалися протягом тривалого часу, тому Еліза – образ збірний. Але всі казки мають конкретного адресата. Принаймні я точно знаю, про кого йдеться в тій чи іншій історії. Але оскільки це художні алегорії, то завдання автора полягає, аби в конкретному показати узагальнене.

У Вашому доробку багато книжок для дітей.  Ви самі любите більше розповідати чи слухати казки?

Я люблю читати дитячі книжки, хоча останнім часом на це вкрай мало часу. Але в мене росте маленький син Миколка, якому лише півтори рочки, тож незабаром я знову повернуся в дитинство. На цей раз втретє, бо старшому Данилові – вже 24. Так що буду знову розповідати і читати вголос кращі дитячі книжки. З нетерпінням чекаю цього моменту, аби зануритися у цей дивовижний світ спільних радісних відкриттів.

Кому варто прочитати «Казки для Елізи»?

Це книжка для родинного читання. Її можуть читати діти, можуть читати батьки, можуть читати разом батьки з дітьми. Це непрості історії, тут є прихований зміст, особливий настрій, можливість порозмірковувати над прочитаним, спільно обговорити. Всі ці історії народилися із життя. На початку завжди був реальний поштовх. Просто фантазія автора виплела з цього художній образ.

Детективи, казки, пригодницькі повісті, еротична поезія, публіцистичні твори, драматургія, історія, історичні дослідження, переклади, документальні фільми та багато іншого… Як Вам вдається «переключатися»? Як, наприклад, у 2019 році, коли одна за одною вийшли документальна книжка «Нескорена Карпатська Україна», дитяча повість «Різдвяна історія ослика Хвостика» та психологічний роман «Донос».

Пишу в різних жанрах, бо сам матеріал диктує потрібну форму, в якій може найкраще проявитися. Є історії, які чудово виглядатимуть на театральній сцені, а є -- абсолютно несценічні. Для дитячого твору потрібен яскравий герой і нові, незатерті обставини. З документалістикою легше – тут пишу про те, що сам осмислюю за кілька десятиліть журналістської роботи.

Як правило, теми самі знаходять мене. А буває, що й просять написати на замовлення. Як це трапилося з виставами «Князь Корятович» чи «Останнє танго в Хусті», які захотіли поставити Мукачівський та Хустський театри. Але цей матеріал мене як автора завжди манив сам по собі. Я дуже люблю історію, і більшість моїх творів з нею пов’язано. Натхнення черпаю в самому бажанні розповісти про щось важливе. В кожному творі для мене важливою є ідея, внутрішня мотивація, чому я маю написати саме про це.

За Вашими творами поставлено багато вистав. Одну з постановок за п’єсою «Вуйцьо з крилами» мали можливість побачити і тернополяни в Тернопільському обласному драматичному театрі імені Т. Шевченка (режисер Олег Мосійчук). Чи мали Ви змогу подивитись її, і чим відрізнялись між собою аналогічні постановки в Ужгороді та Дрогобичі?

На превеликий свій жаль і сором, я поки що не бачив ні тернопільської постановки, ні дрогобицької, про які чув дуже гарні відгуки. Це свідчить лише про те, в якому часовому цейтноті я живу. Робота поглинає мене повністю, а якщо зважити, що вдома ще й малюк, який не дає ні на мить розслабитися, то всі батьки мене зрозуміють. Окрім того, суттєво вплинув на поїздки й епідемічний рік. Тож дуже сподіваюся на те, що нарешті побачу власну п’єсу на загаданих сценах у цьому році.

Велика частина Ваших творів про Закарпаття. Що є рушійною силою для їх написання, окрім локал-патріотизму?

Головна мотивація – розповісти про свої відкриття всім зацікавленим. Причому зробити це в художній читабельній формі. І розповісти не тільки закарпатцям, а всій Україні, бо Закарпаття замало прописане в загальнонаціональний літературний простір. Донедавна в шкільній програмі не було жодного закарпатця. А зараз наш край потужно проявляється в українській літературі, стає його помітною складовою.



Ви популяризуєте закарпатських героїв -- Івана Силу, славного розбійника Пинтю, опришка Миколу Шугая. Уявімо літературним супергероєм Вас, якими суперздібностями Ви б хотіли володіти?

Цікаво було б побути невидимим, поспостерігати непомітно за людьми. Або здійснювати мандрівки у часі, як герої мого «Музею пригод» чи «Капітана Алоїза». Можливо, людство колись і цього досягне.

Яка «найзачитаніша» книга в особистій бібліотеці Олександра Гавроша?

Такої нема, бо моя бібліотека -- велика, а значна частина її ще не прочитана. Купую чимало книжок з наміром прочитати у майбутньому. Тому не можу собі дозволити таку розкіш: перечитувати вже прочитане. Завжди тішуся як дитя, коли натрапляю на книжку, яка приносить мені радість як літературному гурманові. Коли текст настільки досконалий, що можеш на адресу автора тільки промовити: «Браво!» і по-доброму позаздрити такому таланту.

Як правило, це класика, добре просіяне часом. Тому якщо ви не хочете помилитися з книжкою, читайте те, що відібрало людство за довгу історію своєї еволюції. Щороку маю такі особисті відкриття, хоча помічаю, що з роками стаю дедалі критичнішим і все важче знайти собі книжку до душі.

Ви -- єдиний закарпатський письменник, який стільки друкується в Тернополі.

Так, Тернопіль став для мене щасливим містом. Наша співпраця з видавництвом «Навчальна книга - Богдан» скоро вже відзначить перше десятиліття. Видано п’ять художніх книжок і п’ять публіцистичних. Ще кілька нині в роботі. Після Ужгорода це друге місто в Україні, де з’явилося на світ стільки моїх видань, хоча друкуюся і в Львові, і в Києві, і в Харкові. Мені тішить співпраця з Богданом Будним, директором тернопільського видавництва, яке є одним з найбільших в Україні, я його щиро шаную і як професіонала, і як людину.

У своїх творах Ви часто описуєте рідний Ужгород, а що можете сказати про Тернопіль?

Люблю Тернопіль як місто, його неймовірний парк у центрі, величний дзеркальний став, цікаві історичні будівлі. Це щось неповторне в Україні. Не раз думав, що якби не народився в Ужгороді, то із задоволенням би оселився в Тернополі. Тут все мене гріє – і природа, і люди, і місцевий колорит.

Востаннє презентувався в Тернополі кілька років тому. Вже кілька разів відкладається і моя довгоочікувана поїздка до Кременця, де я ще ні разу не був, попри велике бажання. Враховуючи, що в Тернополі щороку видаюся, це велике упущення. Сподіваюся, що цьогоріч нам вдасться представити новинки у вашому чудовому місті, а заодно і подивитися виставу «Вуйцьо з крилами».

А для цього маємо бути насамперед здоровими, чого і вам усім. бажаю у новому 2021 році. До речі, ювілейному для мене, бо в березні відзначатиму прожите півстоліття.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери