«Пан Ніхто» – це зимова історія, про дивного пана Ніхта, що оселився в загубленій рукавичці, хлопців Арчика та Янчика, а ще про синичку Ичку, сороку Року, горобця Беця та інших. Текст заохотить до родинного читання, адже безпосередні персонажі, смішні каламбури, гра слів, затишні ілюстрації Люсі Стецькович, а також додаткові сенси, закладені між рядків, зацікавлять книголюбів різного віку.

За участь у дисидентському русі Ігоря Калинця було засуджено на 6 років ув´язнення суворого режиму й 3 роки заслання. «Пан Ніхто» писався маленькими частинами на Уралі з 1974. Книжка вийшла друком вже в незалежній Україні 1994, з ілюстраціями Ольги Погрібної та Юрка Коха. На початку 2022 до читачів повернувся Ніхто з компанією, аби веселити пісеньками і змусити задуматись про важливість називати речі своїми іменами та правильно вживати заперечні частки, щоб не почалася плутанина. «Не я не можу не сказати» – відповідав на питання дітей головний персонаж, спробуй зрозуміти що він мав на увазі!

Ігор Калинець розповідає: «В ув’язненні я мав право писати додому один лист в місяць. До кожного листа додавав маленький розділ повісті про пана Ніхта. На щастя, історія пройшла цензуру, її не конфісковували, тексти доходили до батьків у Ходорові. Саме там жили два хлопчики, прототипи персонажів цієї довгої казки. Книжка в рукописі зберігалася в батьків, а коли Україна стала вільною, то надрукували величеньким накладом у видавництві в Стрию».

Редакторка відділу дитячої літератури «Видавництва Старого Лева» Наталка Малетич додає:

«Цю повістинку, або як ще її називає сам автор, «довгу казку» можна вважати класикою української дитячої літератури. Адже написана вона в далеких 70-их, коли сам автор, дисидент, перебував на засланні як політичний в’язень. Його двоє племінників на той момент були ще маленькими хлопчиками і стали прототипами й адресатами та найпершими читачами цієї казки.

Мені було надзвичайно приємно працювати над книжкою як відповідальній редакторці проекту: бачити, як по-новому втілюються уже знані персонажі (я колись давніше вже читала книжку разом із донькою і вона належить до моїх улюблених казок Ігоря Калинця, бо в ній багато мовної гри та несподіваних сюжетних перипетій), як чарівно й динамічно мандрує сторінками книжки загадковий пан Ніхто, що зненацька поселився у загубленій рукавичці Арчика, і що з того вийшло. Впевнена, що маленьким читачам ця зимова казка, сповнена дивовиж і несподіваних перетворень, дуже припаде до смаку. І, можливо, хтось із них теж захоче загубити рукавчику, аби в ній оселився пан Ніхто?..»

Журналістка, культурна менеджерка Богдана Неборак, яка пам’ятає цей текст з дитинства, зауважує: «Казка Ігоря Калинця «Пан Ніхто» – вона про парадокси, на які ми не зважаємо в дорослому віці. Ну скажімо подвійне заперечення, яке є в українській мові, як ось тут: «А хто щось знає? – Ніхто не знає». Коли починаєш вчити англійську, ошелешуєшся – чому там немає двох заперечних часток, таких звичних українському оку й вуху? Та звісно ж Ігор Калинець пише не про мовні норми, а про парадокси в житті – що комусь до душі, іншому може бути неприємним чи шкідливим. Не варто міряти інших за власними вподобаннями.

Дитячі герої Калинця зберігають наївність, при цьому міркуючи про найважливіші речі. І висновки роблять несогірші, як-от хлопчик Арчик. Герої «Пана Ніхта» виявляють, що не так і важливо переконати у тім, як має бути на чиюсь думку. Бо, як каже Арчик, жаліючи за зниклим паном Ніхтом: «Хай би розмовляв неправильно, aле хай би був!»»