Завантажити

вимовного пошуку сенсу
Пульсує усе, що збулося; усе, що було;
Тріпоче майбутнє; мовчить лиш "тепер" і "наразі".
У просторі цьому малюю твій профіль; крило;
Малюю усе, що завгодно, - тому що у фразі,
В малюнку, у реченні більше нікого нема.
Залишилась тиха, свавільна, спокійна свобода
Із образом разом дивитись, як трощиться тьма,
І як нереально, повільно формується врода
Крилатих створінь із приватного втішного раю,
В котрому я важко, з зусиллям, тебе забуваю.

*

жити тут бути тут бачити інші сни
всі не свої незнайомих чужих перехожих
зиму тягти до далекого сонця весни
думати як ці калюжі на зиму не схожі
віялом сипле з автобусних трас неправдива зима
бризки охайним півколом сутулиться тьма
темних провулків затислих у них ліхтарів
міста останніх дерев перехрещених брил
бачиш, зима не подібна на зиму і їй
тиск атмосферний і сірість вже не допоможуть
це позачасся і цей неможливий сувій
зрізаних стовбурів враження ріже і множить
на фотокартки котрі не посадиш в альбом
тільки тому що на цих фотографіях сон
знову не твій бо наснився тобі випадково
так як збуваються сни чи зривається слово
з гострих гачків перехресть твого міста де ти
пишеш у снах не своїх неуважні листи

*

меланхолійний етюд з однією крапкою

йдеш але твої погляди нині пусті і прозорі як сума поваги до явищ предметного світу
відображаєшся у вітринах в блискучих очах перехожих в ялинкових іграшках
ким ти будеш їм і собі у новому році хто ти нарешті питаєш вкотре нечутно
мало хто зрештою потенційна тінь потойбічного царства сума чужих уявлень
що особливо відчутно грудневими вечорами коли мороз забирає у вулиць мито
темпу з яким поспішають додому люди тварини птахи їх сни на тоненьких ніжках
так і йтимеш де б ти не жив тут чи у іншому місті країні де привселюдно
просто мовчати тому що кожна з твоїх примар кожен з твоїх краєвидів дзеркал віталень
видає в тобі одного з тих хто у кожній з більшості знаних країн хотів би бути
виключно антигромадянином емігрантом чи іноземцем тим чия власна сила уявна воля
не потрапляє в кола колій звичних маршрутів не піддається владі автоматичному збуту
манери мислити тільки так як належить як вивчають версії біографій або і ролі
зрештою всі ці шматки і клапті мовлення нащадків царств і цісарств музикою мазуту
вклеюються невиразними марками у твої повільні листи символікою піску на слизьких
доріжках
та доки чути твою особисту мелодію ледь окреслену антиритмічну майже зовсім забуту
ти почуваєшся тільки внутрішнім емігрантом чи іноземцем вписаним у чиюсь маловідому
книжку.

*

На бетонних парканах написано “God” або “rich”,
ієрогліф графіті, погрози, зізнання, - усе,
що звичайно в провінціях пишуть, упродовж сторіч
залишаючи слово в долонях історії. Місяць росте,
білі пасма туману в горлянках вечірніх алей
розкидають пасьянси останнього світлого листя.
І, здається що місто, позбавлене вікон, дверей,
розкриває свої потаємні, незнані обійстя,
у котрих в акуратних костюмах ідуть молоді
і серйозні, старі і поважні, усміхнені тіні,
де читають у парках, та жодних серйозних слідів
не лишаючи гравію, кави без цукру незмінні
знов записують в довгий перелік кредитів, та ті
поступово зникають в безлюдній алеї осінній.

*

Підлітковий блюз

не чіпай мої речі
не вимикай мою музику
не порпайся у моїх щоденниках,
мамо
тому що я краще знаю,
що мені слід читати
коли ти просиш дорослих,
щоб тобі дали спокій
говориш щось на зразок, -
дайте спокій з щоденними
щонеденними нотаціями
дайте мені спокій, чуєте
я більше нічого не вимагаю
не промивайте мені мізки
ось і все зовсім небагато
вони ніколи тебе не чують
не чують, що ти говориш
не дослухаються до твоїх слів
думаю, що, втрачаючи спокій,
коли ти дорослий
ти втрачаєш його вже назавжди
тому дорослі завжди
чіпляються до своїх дітей
подовжуючи цю ланцюгову
реакцію виділення енергії
за рахунок твоїх книг
твоєї музики
твого ранкового сну
приреченого на ранок

*

плутаєш знову ці ночі і сонячні дні,
ніби ховаєш беззахисний вираз обличчя.
Плутаєш все, бо живеш у постійному сні,
в котрому мало тривоги та знаків окличних,
в котрому тільки одне має значення: лиш
обрис туманний, останнє без імені ім'я,
колір ілюзій і хтось, хто не радить "облиш"
знаючи, як проростає відсутності сім'я
крізь небуття неіснуючі спогади, скрізь
серця усіх, хто заплутує ночі і ранки.
Ось і усе, - хоч живи, хоч і ні, зупинись.
Кава і книга серйозність важкого світанку
Блисне і згасить останнього спогаду лист,
схожий на казку про сіру, без підпису, танку.

*

природа скляного повітря
повітряних слів
складної поверхні останніх
зимових калюж
останніми днями
повільний подовжує спів
і майже байдуже
вистукує
"jesieni ju?
tu nie ma"
повільно
свавільно і так
як тут не буває нікому
із смертних давно
у сни виганяє
коней
залишаючи знак
присутності снів
у старому твоєму кіно
де ранками світло снігів під зеленим вікном
ознаками спокою тихо говорить за склом

*

ранок, схожий на зізнання

читати