Завантажити

тонесенький міст
та допоки триває переклад сьогодні сама
озирнись нас усіх обіймає спокійна зима

*
жовтень

День відокремився
Його елементали
Розпались на шматки
На форми кольори
І жовтий відокремле-
Ний являє сталі
Ознаки пустки в
Руках старих дерев
Чи бачиш сни чужі
Чия самотність гасне
Присутність глядача
Сприймаючи дарем-
Но не скажи
Зелений в жовтий ясно
Спадає і тече
Як час Як день Як щем

*
Шкіц

Дихання осені щільність межі,
Так близько підводить до вищого тиску
грудня, - і це родовий від «души»,
Рос. Дієслова у сенсі. Та блиску
Болю чи остраху, жвавості – ні,
Тут не лишилось; нічого немає.
Скажеш хворіючи «снишся мені»,
Чи промовчиш, проводжаючи зграю
Білих бездомних жовтневих тварин,
Що заглядають в освітлені вікна.
Г-споди, що з цим робити усім,
Із милосердям зрячим, незвиклим,
З вітром у соснах, тихим дощем,
Сонцем, впадаючим в осені щем.

*

Жадібними легенями, застарілими від задухи,
Вириваючись, всотуєш свіже осіннє повітря.
Сонце вулиць і вітер повторюють твої рухи,
Твої літери, погляди, їх нанизуючи на вістря
Образів зелені білих яблук, сірих парканів, смуг
Винного винограду, ніжностей хризантем.
Із шкірою жовтих стін хтось, прощаючись, і весну
Малює на них, окрім інших повчальних тем.
Кольору пір’я птахів сита сепія мідного листя
Розмережена світлом, повідомляє наразі вчасно:
Осінь - це коли охоронці збирають стиглі горіхи в місті
І годують ними птахів, залишаючи яблука кожному з нас,
З тих, хто випадково бачив на майданчику у старому дворі
Ознаки того, що тут, внизу, все було і буде так, як і нагорі.

*

Кількасерійні сни

винна застуда у додатковій ніжності снів
де вже не є жодних загострень жодних боргів
там де прогулянка вічно триватиме з тим
щоб фотографій папірчики знищили тлін
часу залишили кращу з можливих розваг
листя трави сміх вересневий сонячних скарг
легко і влучно брати з собою у сон
це і все інше подорож вітер вагон
нотну осмисленість на паралельних дротах
сірих птахів етноси вперті чорних комах
Біля важкого жовтого світла тих ліхтарів
що заперечують царство смерті боргів
Тих що нарешті снились усім нам сняться усім
після важкого бачиш наразі знов тридцять сім

*

Ностальгія за символізмом # 008

сиплеш слова у намистах густого піску
загрузаєш і врешті розгублено мовкнеш
що лишаємо ми окрім бібліографій різку
кольорову нездатність відбутись у прощі
попросити пробачення чути пробачення тут
щось сказати важливе поважне не дуже
кольорові будиночки тиші повільно ростуть
закриваючи нас від оточення що осоружно
пнеться в пам’ять сліди залишає не ті
розмальовує дні перебільшення лихом останнім
символізм це коли на обличчі читаєш прості
однозначні слова щодо смерті мистецтва кохання
напишу не писатиму більше навіщо це все
вітер сипле слова і кораблик в майбутнє несе

*

етимологія ракурсів

Повага до слова до духу до руху речей
Вповільнена здатність віддати належну увагу
Предметному світу і не відривати очей
Від макрорежиму у ньому шукати наснагу
з дитячих книжок чи приватних розмов у яких
тумани століть перетворюють слово у шовк
у шовк кольоровий у верби і подих старих
коротких віршів у котрих замовкає замовк
не голос не жах і не здатність любити слова
не те що ніколи не зміниться тільки останнє
бажання тобі передати «умовно жива
нездатність мистецтво наразі рівняти з коханням»
І в цьому будинку світанку ти мовою оригіналу
мовчиш не дублюючи здатність змінитися сталу

*

портрет невідомого

Помножене на тінь загострене лице
Тонкі як олівці блакитно-білі пальці
Нервовий профіль і нервозні острівці
Слів схудлого в бою заручника і бранця
Відважних перемог над словом, над усе
Важким, та нетривким, як спогади, як рухи.
Полегкість зборонить все збереже, знесе
І хмари чорні і поважних чорних круків,
Які кружляють над полями крові, де
Не втримується вже, окрім боїв, нічого.
Похмурий краєвид його переросте
І буде назавжди записаний для нього
Останнім знаком рік, землі, похмурих днів,
Які не припиняють ні лік буття, ні спів.

*

Рельєфи львівських будинків

1.
Наразі прогулянки дивно подібні на спогад,
Котрим огортаєш живе осучаснене місто.
Музеєфікація, власне, не протиприродна
Для тих, хто триває в подіях не часу, а місця.
Принаймні, освітлення добре розрізало тему
В котрій ти нікому нічого ніколи, ніколи
Окрім чорно-білих і ні фотографій потому,
Окрім біло-чорних віршів про кохання і втому,
І про те, що народжені втомою знають ще щось
Про якість інакшості, смак її спогадів влучних,
Про те, що наразі жахіття вже не відбулось
І, власне, уже не відбудеться.
Втомлений лучник
Втомився стріляти, втомився, шукаючи ціль,
У стінах старого будинку дивитись на цвіль.

2.
Обличчя цих левів подібні на маски людей,
Стражденних і радісних, мудрих, старих і прекрасних.
Обличчя будинків, твоїх старовинних дверей,
І вікон твоїх, твоїх вулиць закручених, ясних
Несуть у собі чи не відповідальність, чи не
Окреслені спогади, чи не останні

читати