Завантажити

та зміщення її магнітних полюсів. Сонце викидає величезні протуберанці. Значно частіше трапляються техногенні аварії та катастрофи. Без належних підстав перестають працювати електричні та комп’ютерні мережі. Виникають та поширюються нові хвороби, зокрема й невиліковні інфекції. Зростає кількість актів тероризму та злочинність. До влади приходять люди, які вочевидь є одержимими та божевільними. Неймовірною є чисельність нових сект та псевдорелігійних вчень.
— Хіба ж такого не траплялося раніше?
— У таких масштабах — ні! — твердо сказав Черняк.
— І що тепер ми маємо робити? — Аскольд підвівся й зробив кілька кроків маленьким кабінетом.
— Днями з експедиції повернеться професор Юрій Довжик…
— Мій викладач археології? — трохи здивувався молодий чоловік.
— Так. Він має одну дуже цікаву гіпотезу, що може стати нам у пригоді. І людству теж. Незабаром ми з ним її обговоримо.

Поміж двох десятків ресторанів-дебаркадерів, які «пришвартувалися» до бетонної підпірної стіни набережної між станцією метро «Дніпро» та Річковим вокзалом, затесався один, порівняно невеликий і непоказний заклад харчування з негламурною назвою «Веранда». Цього сонячного ранку там майже не було відвідувачів. Лише столик у кутку зайняв гурт молодих людей — четверо парубків та одна дівчина. Досвідчене око молодого адміністратора ресторації безпомилково визначило їх як мажорів — дітей заможних батьків, які навіть снідати звикли в недешевих закладах. Два припаркованих біля сходів джипи, на яких приїхала ця компанія, були залізним аргументом на користь такого спостереження. Втім щось у їхній поведінці видалось метрдотелю не зовсім звичним, не мажорним. По-перше, молоді люди не матюкалися, а по-друге — зверталися до нього та до офіціантів на «Ви». І взагалі, поводилися вони як виховані люди. «Занадто вже якісь цивілізовані мажори. Мабуть, трохи пообтесалися по своїх Європах-Америках, — подумав метрдотель, нишком спостерігаючи за цими клієнтами зі свого місця за стійкою біля входу. — І серйозні та й заклопотані вони чимось», — продовжував він розмірковувати знічев’я.
Тим часом у кутку біля вікна за столом точилася притишена розмова.
— Аску, то Черняк категорично наполягає, щоб ми припинили користуватися артефактами? — запитав Ілько.
— Так, принаймні тимчасово, доки не зрозуміємо, яким саме чином вони впливають на стан часопростору, — похмуро підтвердив Аскольд.
— Без артефактів ми абсолютно беззахисні перед цекістами, — зауважив Павло. — А вони не залишать своїх спроб змінити минуле.
— Ну, в нас є ще Лахудрик і Пассуган, — Надія спробувала трохи розвіяти песимізм брата.
— До речі, а чому це сьогодні вони не з нами? Щось я нікого з них не відчуваю на подумковому зв’язку, — Аскольд навіть роззирнувся довкола,

читати