Хотілося б, щоб це було саме так, — замислившись, хитнув головою Черняк. — А як провели літній відпочинок Павло, Борис та Ілько?
— Бориса батьки про всяк випадок запроторили до санаторію. Звідти йому ледь вдалося видряпатися. Потім він прилітав до нас із Надією на Адріатику. Ілька Павло брав із собою на археологічну практику спочатку до Ольвії3, на Чорному морі, а тоді на розкопки стародавніх поселень поблизу гирла річки Самара в Дніпропетровську. У серпні Ілько, вже з Борисом, відпочивав на Шацьких озерах, а потім на Фіоленті, біля Севастополя. До речі, протягом літа Ілько навчився вільно читати. Із письмом трохи важче, бо він віддає перевагу клавіатурі комп’ютера над ручкою чи олівцем.
— У нашого стародавнього венеда така ж проблема, як і в сучасних школярів, — зітхнув консультант. — А от я влітку не виїздив із Києва. Поки ви відпочивали, ми тут добре запізналися з Олександром Дєнісовим.
— А як сталося, що ви з ним зустрілися?
— Якось я гуляв тут, у парку, поблизу Золотоверхого4 — є в мене така звичка. Олександр сам підійшов до мене й назвався. Так ми й познайомилися, — пояснив Черняк.
— Дуже дивно, — замислився Аскольд. — Треба буде з Дєнісовим побалакати та з’ясувати, чого йому від вас насправді треба. І куди дивилася Служба? Як дозволила колишньому цекістові контакт із вами? Мені здавалося, що службісти учепляться в нього, немов реп’ях у собачий хвіст. Адже він перший, хто втік із ЦІКу та лишився живим.
— Президент надав Дєнісову політичний притулок. Служба по своїх каналах домовилася з аналогічною конторою в Федерації — поки що вони його не чіпатимуть. Сподіваюся, що після провалу вже другої їхньої операції в Україні федерали будуть дуже обережними й, принаймні, відкладуть страту-вбивство Дєнісова. Потім їм взагалі буде не до нього… Хоча ви, Аскольде, маєте рацію: щойно наші з Олександром контакти набули регулярного й товариського характеру, Служба одразу ж, під приводом убезпечення від колишніх колег, ізолювала його на якійсь своїй базі. Зараз я не маю з ним навіть телефонного зв’язку.
— Он воно як! А ви, Анатолію Миколайовичу, не думаєте, що небезпека з боку федератів усе-таки може бути реальністю для Олександра? — занепокоївся Аскольд. — Я особисто побоююся, що прагнення покарати перебіжчика змусить їх знехтувати елементарною логікою та обережністю. Не кажучи вже про етику та гуманність!
— Дєнісов говорить те саме, — кивнув Черняк, — але він чомусь майже байдужий до цієї загрози.
— Це не дивно, — погодився парубок. — В нього швидко змінилися життєві орієнтири та цінності. Він опинився один-однісінький у чужій країні. Та й взагалі, наскільки я встиг його вивчити, Олександр трохи схильний до депресій та апатії.
— Ви швидко набираєтеся життєвого досвіду, Аскольде! — прохопився